Свекруха потай увійшла до квартири сина, щоб упіймати Оксану

— Та він же до сьомої в офісі.

Віктор Андрійович вальяжно, з виглядом господаря життя, відкинувся на спинку ліжка, блиснувши важким золотим годинником на зап’ясті. Тим самим годинником, на який Світлана Ігорівна збирала пів року, щоб подарувати йому на п’ятдесятирічний ювілей.

— Та не дриж ти, Дашенько, розслабся, — він поблажливо всміхнувся, відпивши шампанського. — Миколка в мене під каблуком. Я для нього незаперечний авторитет. Я йому наплів, що мені для тиші потрібне місце, щоб попрацювати над складним проєктом, поки їх немає. Він мені сам свій ключик у дзьобику приніс. Дурник довірливий. Невістка взагалі вічно пропадає на своїй дурній йозі. Раніше дев’ятої не чекай.

— А дружина?

Він зневажливо скривився, немов від раптового зубного болю.

— Свєта свято вірить, що я на нараді. Вона зараз, мабуть, у районній поліклініці в черзі по таблетки від тиску стоїть або на кухні в сусідки пліткує. Нудна вона стала. Вона ж прісна, нецікава, мов вівсянка на воді, без солі й масла. Зелена туга, а ти, ти мій солодкий десертик, моє свято.

Світлана Ігорівна стояла у дверях і фізично відчувала, як паркетна підлога стрімко, із запаморочливою швидкістю йде в неї з-під ніг. Нудна, прісна вівсянка. Вона, жінка, яка прасувала йому сорочки 30 років, лікувала його гастрити, заощаджувала на собі, щоб він солідно виглядав перед партнерами. Вона — прісна вівсянка.

Тиша в коридорі стала такою щільною й дзвінкою, що здавалася відчутною на дотик. Світлана Ігорівна зрозуміла одну просту, але критично важливу річ. Якщо вона зараз зірветься на крик, якщо заплаче чи, не дай боже, зомліє в істериці, вона програє. Вона дасть цій нікчемі в шовковому халаті привід сміятися з її слабкості.

Вона зробила один повільний, дуже глибокий вдих. Увесь її затишний, звичний світ, роками збудований на фундаменті ідеального порядку, самопожертви й тотального контролю, зруйнувався за одну секунду, розсипався на порох, і на його місці залишилася лише гірка, дзвінка крижана ясність.

— Вітю, — неголосно, але так, що задрижали шибки, сказала вона, переступаючи поріг кімнати. — Ти, мабуть, на старості літ почав страждати на недоумство й забув одну важливу деталь. Вівсянка буває дуже-дуже гарячою. Якщо сунути в неї свою нахабну пику, можна так обпектися, що шрами на все життя залишаться.

Ефект від її появи був воістину нищівним. Дарина коротко, по-поросячому верескнула, впустила келих на ліжко й з головою пірнула під товсту ковдру, залишивши зовні лише величезні, сповнені тваринного жаху очі з накладними віями. Віктор Андрійович сіпнувся всім своїм великим тілом так різко, що його келих вислизнув зі спітнілих пальців…