Свекруха прилюдно відмовила невістці в місці за столом, але згорток, залишений біля дверей, змінив настрій гостей

Лариса Степанівна уважно оглянула нареченого з голови до ніг і похитала головою.

— Не приїду. Це далеко й зовсім незручно.

Остап запевнив, що для неї знайдуть найкращу кімнату й приймуть по-королівськи.

— Королевам потрібні королівські номери. Сумніваюся, що у вашому селі такий існує.

Вона демонстративно глянула на годинник і сухо оголосила, що їй час іти. Оксана сказала, що рада зустрічі, й попросила Данила ще раз подякувати бабусі, але осіклася під крижаним поглядом.

Коли Лариса зникла за рогом, Остап визнав, що характер у неї важкий. Водночас Оксана не перебільшувала: попри вік, жінка залишалася вродливою й напрочуд стильною.

— Ну що, Даню, ходімо до парку кататися на каруселях?

Хлопчик радісно підстрибнув і побіг до Остапа. Оксана підхопила залишений на асфальті трактор і рушила слідом за двома найдорожчими людьми.

До свого п’ятдесятиріччя Лариса Степанівна готувалася з розмахом. Вона вважала, що заслужила велике свято. На роботі до її думки дослухалися беззастережно, знайомі цінували її знання театру, живопису й історії, а друзі називали справжньою світською дамою. Жінка безпомилково дотримувалася правил етикету, вміла розмовляти з відомими людьми й підтримувала зв’язки, які часом коштували дорожче за гроші.

Колеги запропонували кілька банкетних залів, і ювілярка обрала ресторан «Корона». Назва відповідала і дорогому інтер’єру, і тому рівню, на якому Лариса збиралася провести вечір. Список гостей вона складала особисто, ретельно вирішуючи, кого запросити друкованою листівкою в тисненому конверті, а кому досить надіслати електронне повідомлення.

Помічницям доручили перевірити адреси й розіслати запрошення. Коли дівчата принесли звіт, Лариса переглянула перелік і мало не оніміла: один конверт пішов Оксані в село.

— Навіщо ви це зробили? — Вона схопилася за голову.

Помічниці розгублено пояснили, що в старому записнику Оксана все ще значилася під прізвищем Руденко. Вони вирішили, що це близька родичка ювілярки, тим паче інших родичів у списку майже не було.

— Їй узагалі нічого не слід було надсилати, навіть звичайного повідомлення! Поверніть листа.

— Уже неможливо. Конверти передано на доставку.

Лариса роздратовано кинула папери на стіл. Укотре переконалася: навіть просте доручення не можна довірити іншим, за всім доводиться стежити самій. Дівчата почали перепрошувати, запевняючи, що не хотіли підвести керівницю.

— Тепер від вибачень лист не зникне, — холодно відповіла вона. — Доведеться вигадати, як відмовити цій жінці…