Свекруха прилюдно відмовила невістці в місці за столом, але згорток, залишений біля дверей, змінив настрій гостей

Минуло ще кілька років. Одного разу на телефоні Оксани висвітився номер, якого вона давно не бачила.

— Здрастуй, Оксано, — промовила Лариса Степанівна.

Оксана здивувалася дзвінку. Останніми місяцями їй майже ніколи було згадувати про свекруху: наближалося весілля з Остапом, треба було готувати роботи до ярмарку, домовлятися про продаж і водночас займатися сином.

— Добрий день, Ларисо Степанівно.

— У Данила сьогодні день народження, так?

— Так, йому виповнилося п’ять.

— Я купила подарунок. Коли будете в місті, заїдьте й заберіть.

Оксана гаряче подякувала їй. Їй одразу захотілося повірити, що бабуся нарешті відчула родинну прив’язаність до онука. Адже в Данилові продовжувалося життя її Богдана.

Майже водночас надійшло запрошення на великий ярмарок художніх ремесел у великому місті. Оксана показала листа Остапові. Він зрадів сильніше за неї саму й одразу заговорив про нові візитівки. На такому заході роботи могли помітити власники галерей або представники компаній, яким були потрібні незвичайні подарунки.

— Здається, ти єдина жінка, яка обрала різьблення по каменю, — з гордістю сказав він.

— Звісно, не єдина. Ти надто мене хвалиш.

— Професія в будь-якому разі рідкісна. А для мене ти точно єдина.

Оксана попросила поїхати разом. Їй хотілося взяти Данила, заодно забрати подарунок і познайомити Ларису Степанівну з майбутнім чоловіком. Без допомоги Остапа впоратися з дитиною й виставковим стендом було б важко.

— Чи доречно мені з’являтися перед нею? — засумнівався чоловік. — Вона може вирішити, що я зайняв місце її сина.

— Вона навряд чи чекала, що я назавжди залишуся вдовою. Мені потрібна твоя підтримка. І залишати Даню вдома я теж не хочу.

Остап погодився, і вони вирішили їхати втрьох. До міста прибули за день до відкриття ярмарку. Збираючись до свекрухи, Оксана вдягла найкращу ошатну блузку з довгою спідницею, вбрала сина й попросила Остапа змінити футболку на щось урочистіше.

— Чому не можна поїхати так? — здивувався він.

— Лариса Степанівна завжди має бездоганний вигляд. Хочу показати, що ми теж уміємо відповідати її уявленням.

Цього разу господиня навіть не запросила їх піднятися. По телефону веліла чекати біля під’їзду, а невдовзі вийшла сама — ошатна, з акуратною укладкою й сумочкою в руці.

— Вибачте, мені треба йти. Я й так затрималася, поки чекала на вас.

Вона простягнула онукові великий іграшковий трактор із набором для пісочниці. Данило чемно подякував і відразу взявся розглядати колеса й ківш.

— Ларисо Степанівно, познайомтеся, це Остап, — поквапилася Оксана. — Він зробив мені пропозицію. Двадцять третього числа в нас весілля, і ми дуже хочемо запросити вас.

На слові «весілля» жінка вперше виявила цікавість.

— І де буде свято?

— У нас у селі, — відповів Остап. — Плануємо велике святкування…