Свекруха прилюдно відмовила невістці в місці за столом, але згорток, залишений біля дверей, змінив настрій гостей

— Взагалі-то я завжди вважала, що дорослі діти мають жити самостійно, — промовила вона після паузи.

— Дивний принцип, — розсміявся Богдан. — Я давно дорослий, але ти мене поки не виселила.

— Ти мій син. Коли з’явиться власна сім’я, усе стане інакше. Я розумію, що студентам важко орендувати житло, тому не заперечую проти тимчасового рішення. Але щойно почнете заробляти, подумайте про свою квартиру.

Богдан обійняв матір і легко поцілував у щоку.

— Ми мріємо про те саме. З’явиться можливість — одразу переїдемо. Ти в мене найрозумніша.

— Отже, ти рада за мене? — запитав він, не дочекавшись відповіді.

Слово «сім’я», яке тепер стосувалося сина й чужої дівчини, боляче зачепило Ларису. Вона зробила вигляд, що поправляє чашки на столі.

— Мамо, ти чула? Ти рада, що я одружуюся?

— Авжеж, — нарешті всміхнулася вона, хоч усмішка вийшла натягнутою. — Але в спільного життя буде одна умова. Поки ви перебуваєте в моїй квартирі, господинею залишаюся я. Будь-які перестановки й зміни спершу обговорюєте зі мною. Поясни це нареченій заздалегідь.

— Жодних проблем. Ми завжди зуміємо домовитися.

Лариса Степанівна виростила Богдана без чоловіка й звикла вважати це власним рішенням. Колись вона могла з’явитися до законної дружини Вадима, влаштувати скандал і розповісти про його обіцянки. Однак який сенс було руйнувати життя іншої жінки, яка теж повірила чарівному ошуканцеві? Вадим умів говорити саме те, що хотілося почути закоханій вісімнадцятирічній дівчині. Він запевняв, що давно нещасливий у шлюбі й піде з сім’ї, якщо Лариса народить йому сина. У нього вже було дві доньки, і юна Лариса повірила кожному слову.

Після звістки про вагітність у Вадима раптом виникла низка невідкладних справ. Розлучення весь час переносилося, зате обіцянки звучали, як і раніше, переконливо. Лариса терпляче чекала, аж поки одного разу на пляжі не побачила його з дружиною й доньками. Він сміявся, приносив їм смаколики, обіймав дружину, бігав із дітьми до води й виглядав зразковим сім’янином. Жодної ненависті до сім’ї, про яку він розповідав коханці, у його поведінці не було.

Вадим її не помітив. Лариса ж за одну мить розпрощалася з усіма надіями. Поки вагітність залишалася непомітною, вона зібрала речі й попросила перевести її по роботі до іншого міста, пояснивши переїзд бажанням бути ближче до нареченого. Керівництво пішло назустріч. Так незнайоме раніше місце стало рідним містом її майбутнього сина.

Вона працювала майже до самих пологів і ненадовго затрималася вдома після появи Богдана. Перші два роки за малюком наглядала літня сусідка, мати чотирьох дорослих дітей. Ті давно роз’їхалися, і самотній жінці було в радість поратися з дитиною. Плату вона брала скромну, тому Лариса часто приносила їй продукти й ласощі, яких та сама собі не купувала.

Коли Богдан пішов до дитячого садка, його мати отримала підвищення, і побутові труднощі поступово лишилися позаду. Вони їздили відпочивати до моря, добре вдягалися, міняли техніку в міру потреби. Службова квартира з часом стала власністю Лариси. Переступивши сорокарічний рубіж, вона одного разу озирнулася й вирішила, що доля склалася цілком вдало. Єдине бурхливе кохання закінчилося розчаруванням, але подарувало їй сина. Чоловіка, здатного пити, скандалити чи принижувати, у її житті ніколи не було. Вона залишалася вільною, привабливою й упевненою в тому, що Богдан любить її безмежно.

Усі пережиті труднощі в її пам’яті поступово перетворилися на доказ власної сили. Лариса звикла вирішувати за двох: обирала синові одяг і відпочинок, знала коло його друзів і безпомилково вгадувала настрій. Поки Богдан був маленьким, така турбота сприймалася як природна частина материнства. З роками звичка керувати нікуди не зникла. Жінка й далі вважала його успіхи їхніми спільними, а будь-яке важливе рішення — таким, яке син неодмінно має спершу обговорити з нею. Тому самостійність дорослого Богдана здавалася не нормальним дорослішанням, а повільним віддаленням.

Кар’єра відкрила Ларисі дорогу до культурних і ділових кіл. Через знайомих вона зблизилася з артистами, юристами, керівниками та дружинами впливових людей. Її запрошували на прем’єри, виставки й урочисті вечори. Поступово Лариса Степанівна набула репутації жінки представницької, освіченої й корисної в будь-якому товаристві.

Вона не сумнівалася, що син колись одружиться, і навіть придивлялася до доньок заможних знайомих. Серед них були розумні й доглянуті дівчата з родин лікарів, фінансистів і відомих фахівців. Будь-яка, на думку Лариси, пасувала Богданові куди більше, ніж простачка з далекого села.

Поки він був дитиною, матері здавалося, що досить уберегти його від хвороб і неприємностей. Дорослий Богдан приносив зовсім інші тривоги: він сам обирав дорогу, а її думка вже не була вирішальною. Спершу він засмутив її рішенням вступити до технічного інституту й стати геологом.

— Навіщо тобі така романтика? — вмовляла Лариса. — Вічно в дорозі, у брудному одязі, з важким рюкзаком. Краще здобудь юридичну освіту. Я поговорю з Павлом Мироновичем, він допоможе.

— Не треба ні з ким говорити. Я з дитинства мріяв про геологію і хочу сам здійснити цю мрію.

Мати зітхала й запевняла, що не збирається тиснути, а лише пропонує підтримку. Богдан притискався до неї, казав, як сильно любить, але просив дозволити йому самостійно будувати життя. Лариса погоджувалася вголос, а про себе вирішувала з’ясувати в Павла Мироновича, до якого курсу можливе переведення на юридичний напрям.

Після чергової успішно складеної сесії Богдан перейшов на третій курс. Мати майже змирилася з його професією, але тут з’явився новий привід для занепокоєння: син мав намір одружитися, і весілля вже ставало неминучим…