Свекруха приїхала «погосподарювати» й залишила невістці список із двадцяти справ, але одна телефонна розмова змінила її плани.

«Та ти що, мам?» — завив Максим, відсахнувшись від неї, як від прокаженої. «Який фартух? Я мужик.

У мене вихідний. Ви що, з Оксаною змовилися обидві? Я не буду мити духовку. Це жіноча робота».

Людмила Василівна підійшла до нього впритул. Вона була нижча за сина на голову, але в цю мить здавалася велеткою, що нависла над завинилим школярем. «Мужик?» — тихо перепитала вона.

«Мужик — це той, хто цвях у стіну забити може без виклику майстра на годину. Коли ти востаннє лагодив кран на кухні? Він у вас пів року капає. Ти живеш у цій квартирі, ти брудниш цей посуд, ти ходиш ногами по цьому ламінату.

Жіноча робота? Чудово. Значить, сиди без обіду».

Вона розвернулася, підійшла до дзеркала в передпокої. Дістала зі своєї бездонної сумки косметичку. Витягла тюбик помади глибокого вишневого відтінку. Купила рік тому, та все соромилася користуватися.

Берегла для особливого випадку. Особливий випадок настав. Вона впевненими рухами нафарбувала губи.

Поправила зачіску. Зняла свою старомодну кофту, залишившись у доволі елегантній світлій блузці. «Ма, ти куди?» — Максим тупцював біля дверей, стискаючи в кулаці список справ.

Він мав такий розгублений вигляд, як дитина, у якої відібрали цукерку й замість неї вручили лопату для прибирання снігу. «А як же я?»

«А ти, дорогенький, беріться до діла. Повернуся — пальцем усюди перевірю.

Не дай Боже на плінтусах за диваном порошинка залишиться. Я тобі ту люстру на голову вдіну. А я в ресторан.

Мене невістка на тигрові креветки запросила».

Вона підхопила сумку, розчахнула двері й ступила на сходовий майданчик. Залишила сина в цілковитій самотності, віч-на-віч із паперовою інструкцією з виживання в побуті…