Свекруха вважала неробство сина нормою, аж поки я не вирішила наслідувати його приклад

— Пропозиція чинна, — нарешті сказав Павло Андрійович. — Тільки ти розумієш, куди збираєшся? Там дев’ять місяців зима, виробництво нове, клопоту буде вище голови. Зате житло службове, тепле, з ремонтом, а оклад удвічі більший. Але Богдан у таке місто напевно не поїде. Він же в тебе, здається, людина тонкої душевної організації.

— Богдан залишиться тут і далі дбатиме про диван, — спокійно відповіла Оксана. — Я згодна. Коли можна виїжджати?

— Хоч наприкінці наступного тижня. Квитки оплатимо, а в понеділок приходь до відділу кадрів.

Подякувавши директорові, Оксана завершила розмову. Навіть сире міське повітря раптом здалося їй напрочуд свіжим. Дорогою додому вона зайшла до кондитерської й уперше за довгий час купила собі найдорожчий горіховий торт, не підраховуючи подумки, скільки йогуртів для Богдана можна було взяти за ті самі гроші.

Наступний тиждень вона прожила зовні бездоганно. Після зміни поверталася додому, варила чоловікові прісну вівсянку, наводила лад і мовчки слухала міркування про несправедливість світової економіки до видатних талантів. Богдан був настільки зайнятий собою, що не бачив, як порожніють полиці в Оксаниній шафі й зникають її зимові речі.

Кожен його монолог лише зміцнював ухвалене рішення. Оксана більше не витрачала сил на суперечки й не намагалася повернути Богдана до реальності. Вона кивала в потрібних місцях і спостерігала, як людина, з якою вона прожила стільки часу, жодного разу не запитує, чому дружина стала незвично мовчазною.

Речі вона складала у велику сіру валізу ночами. Чоловік, стомлений багатогодинним лежанням, згортався під пледом і хропів, не помічаючи ні шурхоту блискавки, ні тихих кроків. Галина Миронівна телефонувала щодня, вимагала грошей і погрожувала приїхати зі скандалом.

— У мене суглоби скриплять! Лікар у жаху від результатів обстеження! — голосила вона.

— Грошей іще немає, чекаю авансу, — однаково рівно відповідала Оксана й завершувала розмову.

У п’ятницю вона підвелася раніше, ніж звичайно. Велику сіру валізу поставила в передпокої й прикрила старою курткою. Потім надіслала Ларисі Степанівні коротке повідомлення: просила приїхати о десятій по ключі, бо договір оренди припиняється.

Богдан розплющив очі близько дев’ятої, ліниво почухав живіт, накинув бордовий халат і виплив на кухню.

— Ти що, не заварила мені зеленого чаю з жасмином?

— Чайник на плиті. Наллєш сам.

Оксана стояла біля вікна з чашкою звичайної чорної кави. Богдан невдоволено фиркнув і заговорив про свою вразливість, необхідний комфорт і портал до нових можливостей. У цю мить дверний дзвінок заторохтів безперервно й зло. Так могла дзвонити тільки одна жінка…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇