Свекруха вважала неробство сина нормою, аж поки я не вирішила наслідувати його приклад

Галина Миронівна влетіла до квартири так, ніби збиралася пробити собою стіну. Цього разу замість пуховика на ній було ошатне гірчичне пальто, обличчя вкривав яскравий макіяж, а в руках вона стискала тонку теку.

— Усе, моє терпіння урвалося! — оголосила вона з порога й, не знімаючи взуття, пройшла до вітальні.

Богдан перелякано відступив, ледь не розхлюпавши окріп із горнятка.

— Мамо, навіщо так кричати зранку? Ти мені весь внутрішній настрій збиваєш.

Не вшанувавши сина відповіддю, Галина Миронівна розвернулася до Оксани й потрясла текою.

— Тут рахунок із клініки. Мені негайно потрібні п’ятдесят тисяч! Богдане, чому твоя дружина відмовляється виконувати сімейні обов’язки? Ти зараз шукаєш свій шлях, це ще можна зрозуміти, але вона зобов’язана взяти на себе фінансове навантаження.

Богдан зробив ковток і схвально кивнув.

— Мама має рацію. Ми сім’я, а отже, поки один переживає кризу, другий підставляє плече. Знайди гроші, позич у когось або візьми додаткову зміну. Не можна ж кидати близьку людину без лікування.

Свекруха переможно випросталася й склала руки на грудях.

— Дружина повинна ділити з чоловіком усі труднощі. Якщо йому важко, вона працює за двох. Поки Богдан не відновився, ти відповідаєш і за його потреби, і за потреби його матері.

Вони говорили з такою переконаністю, ніби рішення давно ухвалене, а згода Оксани нікому не була потрібна. Богдан спокійно чекав, що дружина зараз дістане гроші або пообіцяє ще одну зміну. Галина Миронівна вже тримала теку напоготові, ніби Оксані лишалося тільки дізнатися реквізити. Та відштовхнулася від дверного одвірка, вийшла в центр кімнати й повільно розправила плечі. На її обличчі з’явилася широка, майже щаслива усмішка, яку ні мати, ні син не зуміли правильно витлумачити…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇