Свекруха вважала неробство сина нормою, аж поки я не вирішила наслідувати його приклад

— Насправді я не звільнялася, — голосно сказала Оксана в бік вітальні.

Сварка обірвалася. Богдан і Галина Миронівна повернулися до неї, важко дихаючи.

— Я перевелася до іншого міста старшим технологом. Мені надають службове житло й подвійний оклад. А договір оренди цієї квартири припинено від сьогодні.

Богдан ступив до неї. У його очах метнулася паніка, якої не було навіть після викриття матері.

— Зачекай, Оксано. А як же я? Куди мені йти? У мене зовсім немає грошей. На що я житиму?

Вона міцніше взялася за ручку валізи.

— Забирайте сина, Галино Миронівно. Бордовий халат теж не забудьте. Його криза, пошуки великого призначення й ваш кредит за фіолетову капсулу тепер винятково ваші сімейні труднощі. От і діліть їх чесно між собою.

— Звільніть квартиру, — наказала Лариса Степанівна, суворо звівши брови. — Даю десять хвилин на збори. Інакше попрошу Пірата допомогти: він нероб не зносить.

Кіт, ніби зрозумівши господиню, вигнув спину й засичав на Богдана. Галина Миронівна з жахом перевела погляд з Оксани на дорослого безробітного сина. З обличчя Богдана було видно, що він уже гарячково прикидає, чи пустить його мати до себе і чи знайдеться в квартирі місце поруч із величезною капсулою. Відповідь, схоже, не подобалася їм обом…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇