Свекруха вважала неробство сина нормою, аж поки я не вирішила наслідувати його приклад

Оксана не дала Галині Миронівні вигадати нову версію.

— Саме так. Нехай кредит оплачує той, хто його оформив, — промовила вона й повернулася до чоловіка. — У твоєї матері нормальний тиск і цілком здорові суглоби. П’ятдесят тисяч, які ти щомісяця переказував їй протягом останнього року, ішли зовсім не на аптеку.

Богдан завмер, а Оксана продовжила так само спокійно:

— Галина Миронівна знала, що заради косметичної забавки ти не віддаватимеш такі суми. Зате на порятунок матері від вигаданого інфаркту грошей не пошкодуєш. Тому вона купила величезну сяйливу фіолетову капсулу для омолодження вартістю мільйон сімсот тисяч. У кредит. Тепер щомісячний платіж становить сорок вісім тисяч, і сьогодні ця вистава влаштована лише тому, що платити більше нікому.

Обличчя Богдана спершу зблідло, а потім налилося багрянцем. Він смикнув комір шовкового халата, ніби тканина раптом почала його душити.

— Фіолетова капсула… То ось чому ти весь рік казала, що в тебе збирають меблі й до тебе не можна приїжджати?

Зрозумівши, що виправдатися не вдасться, Галина Миронівна миттю перейшла в наступ.

— А що тут такого? Я мати й заслужила трохи радості! Я тебе ростила, годувала, одягала — ти до кінця життя зобов’язаний про мене дбати. Краще б сам уже знайшов роботу, а не лежав цілими днями в халаті. Твої розмови про космос банк не цікавлять, мені скоро почнуть телефонувати через прострочення!

— Мені байдуже, хто тобі телефонуватиме! — закричав Богдан, остаточно забувши про свою тонку натуру. — Ти цілий рік обманювала мене й тягнула гроші, поки я працював до знемоги. А тепер вирішила повісити свій борг на Оксану? Розбирайся сама зі своєю капсулою!

Мати й син миттю загрузли в лютій перепалці. Галина Миронівна кричала про невдячність, Богдан — про зраду й зруйновану внутрішню рівновагу. Вони вже не чули одне одного й нагадували двох істот, замкнених у тісній банці. Оксана глянула на годинник: була рівно десята.

Вона стояла поруч і не відчувала жодного бажання втручатися. Ще недавно Оксана стала б заспокоювати Богдана, шукати виправдання його матері й намагатися примирити їх. Тепер перед нею руйнувався союз, збудований на взаємних вимогах: поки були гроші, мати називала сина великим, а син охоче вірив у будь-яку її хворобу, аби тільки не вникати в подробиці.

Вона вийшла до передпокою, зняла стару куртку з сірої валізи й висунула ручку. Майже водночас клацнув замок: Лариса Степанівна зайшла своїм ключем, а слідом безшумно прослизнув Пірат. Почувши крики з кімнати, господиня насупилася й уперла руки в боки.

— Що за виставу ви тут влаштували? — прогриміла вона.

Оксана поклала зв’язку ключів на тумбочку. Тепер лишалося сказати вголос останню частину приготованої правди…👉Продовження, натисніть кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇