Свекруха ввімкнула запис, збираючись викрити невістку, але наступна фраза змусила її сина подивитися на матір зовсім інакше

— Наталочко, люба! — Свекруха просочилася на кухню, тримаючи двома пальцями Наталину улюблену горнятко, ніби то була радіоактивна жаба. — Це б хоч содою терла інколи. Антоша з такого посуду п’є, а в нього ж шлунок не казенний.

— Він у тебе взагалі змарнів. Щоки запали, самі очі на обличчі лишилися. Ти його чим годуєш? Сосисками по акції? — Антон, який сидів за кульгавим столом, вдавився чаєм.

У тридцятирічного чоловіка був здоровий рум’янець, солідний животик і посада майстра з ремонту побутової техніки. Худим він не був із часів початкової школи.

— Мамо, та нормально я їм, — мляво озвався чоловік, намагаючись сховатися за екраном смартфона.

— Це тобі так здається, синочку, — трагічно зітхнула Галина Степанівна, прикладаючи долоню до грудей. — Ти просто не хочеш засмучувати дружину.

— Добрий ти в мене, поступливий, увесь у покійного батька. Той теж і слова мені впоперек не казав. Але я своє місце знала, старалася заради затишку в домі.

— От добудуємо веранду, приїжджатимеш, дихатимеш сосною, нерви відновлюватимеш. А то в цій вашій конурі з такими меблями й з глузду з’їхати недовго. — Наталя стиснула губку так, що з неї бризнула піна.

Схема була ясна як день. Свекруха капала на мізки, щоб Наталя відчула себе найгіршою дружиною тисячоліття й, мучена докорами сумління, сама понесла свою премію на вівтар дачного будівництва, аби купити прихильність матусі.

Увечері, коли за свекрухою нарешті зачинилися двері, Наталя спробувала достукатися до розуму чоловіка.

— Антоне, ти не бачиш, що відбувається? Вона морально тисне, намагається обдерти нас як липку. Не моє виховання їй не подобається — їй мої гроші на веранду потрібні, щоб Леночка там свої йога-килимки розкладала.

Лена, старша сестра Антона, була класичним пухнастим паразитом. Вона не працювала, виховувала гіперактивного нащадка й була заміжня за невизнаним генієм, який п’ятий рік писав книжку про користь сироїдіння. Дачу здебільшого використовувала саме Олена, рятуючись там від недосконалості світу, безгрошів’я й чоловіка, що загруз у писанині.

Антон відмахнувся, ковтаючи шматок буженини, яку Наталя запікала три години.

— Наталю, ну не вигадуй. Мама — свята жінка. Вона просто хвилюється. Ну, характер у неї такий. Стара закалка. Їй хочеться, щоб у нас усе було ідеально. А веранда? Ну, вона ж сімейна. Вона потрібніша. Назбираємо ми на гарнітур якось потім. Не з цієї премії. Головне — не сварись із нею. Вона для нас старається…