Свекруха ввімкнула запис, збираючись викрити невістку, але наступна фраза змусила її сина подивитися на матір зовсім інакше

Пролунав писк мобільного телефона.

Галина Степанівна явно комусь телефонувала.

— Алло, Леночко! Здрастуй, золотце! — Голос свекрухи потеплішав до температури киплячої води й перетворився на нудотний сироп. — Так, я в них. Знову безлад. Слухай, ну, я нещодавно Антоші вудочку закинула про веранду.

Пауза.

Мікрофон старого телефона чудово вловив навіть відлуння в порожньому передпокої.

— Думаю, синочок змусить свою Наталку віддати нам премію на веранду. — Свекруха фиркнула так голосно, що Наталя ледь не впустила чашку. — Я його по чубчику погладжу, локшини на вуха навішу, що дачу потім йому в спадок залишу. Ти ж його знаєш: він як теля, усьому вірить. Боïться маму засмутити.

Свекруха голосно розсміялася.

— Головне, щоб завчасно не дізнався, що дачку я на тебе ще торік переписала. Так-так, розумію, Ленусю, тобі потрібніше. А Наталка покрутиться, не переломиться. Вона баба роботяща, ще заробить. Їхня халупа з убогою кухнею зачекає. Не прийоми ж їм там влаштовувати. — Наталя сиділа, втупившись у стіну. Її очі звузилися, всередині нічого не вирувало.

І бажання бити посуд теж не було. Лише крижане, кришталево чисте розуміння. Їх з Антоном обманювали віртуозно, нахабно й розважливо.

Дача вже чужа. А спонсорувати комфорт дорослої ледачої сестри чоловіка ціною своїх нервів і шафок, що розвалюються, Наталя не збиралася. Але запис іще не закінчився…