Свекруха ввімкнула запис, збираючись викрити невістку, але наступна фраза змусила її сина подивитися на матір зовсім інакше

Отриманий шмат тіста був твердий, як Наталин намір, і важкий, як гиря. Вона гордо запхала пиріг у духовку. Свекруха з’явилася при повному параді.

Волосся вкладене в бетонний начіс, на губах — тріумфальна усмішка. У руках — пакет із порожніми скляними банками з рештками варення.

— Ось, Антошо, баночки вам принесла, — проспівала вона з порога. — Помийте, потім мені назад повернете. Я на зиму варення вам закрию. Цього року і полуниця вродила, і смородина. Наталочка ж у нас не по цій частині. Вона все гроші заробляє, вся в справах.

Наталя мовчки прийняла банки. Рудик, показавши з-за рогу хвіст трубою, метнувся під ванну. Свекруха всілася за кухонний стіл, зневажливо окинувши поглядом облуплену стільницю.

Стомлений після зміни Антон радісно потер руки в очікуванні випічки. Наталя дістала пиріг із духовки. Він ліг на блюдо з глухим стуком цеглини, що впала.

Вона розрізала його великим ножем, докладаючи зусиль усім корпусом. Галина Степанівна взяла шматок, картинно відкусила й одразу скривилася, ніби лизнула лимон.

— Ой, Наталочко! — Свекруха приклала долоню до губ. — Сухувате тісто й прісне. Борошна перебухала, га? Ех, молода-зелена, рецепт же найпростіший. Антошо, ти обережніше, зуби зламаєш. Так, синочку, домашній затишок — це мистецтво. Не кожному дано. Нічого, колись навчиться. Хоч би дожити.

Антон героїчно намагався прожувати монолітний шматок тіста, почуваючись давнім будівничим пірамід, який жує вапняк.

— Мамо, ну нормально, з чаєм піде, — промимрив він.

Свекруха зітхнула, поправляючи кофту.

— Та я не засуджую. Просто шкода мені тебе. Вдома безлад. Смачно поїсти не дають, зате премію дружина отримає. От тільки куди вона піде? На цю тирсу, яку ви кухнею називаєте? Чи на веранду, яка стоїть, мокне під дощем? Твоя рідна веранда, Антошо, де ти сам, між іншим, відпочиватимеш…