Свекруха вирішила, що після нашого розлучення може розпоряджатися моєю квартирою, але надто рано взялася за перестановку

Оксана заварила собі зелений чай, узяла стілець із кухні, винесла його в коридор, сіла й стала спостерігати за процесом. Вона не допомагала, не давала порад, просто дивилася. Свекруха, сапаючи, як старий паротяг, збирала рештки шпалер у щільні чорні мішки для будівельного сміття.

Дрібний пил забивався їй у ніс. Вона чхала, кашляла, але продовжувала терти ламінат мокрою ганчіркою. Від її войовничої пихи не лишилося й сліду.

Газета давно сповзла на вухо. Близько десятої вечора у дворі пролунав гуркіт старого вантажного фургона. Микола кулею вилетів зустрічати вантажників.

Невдовзі двері відчинилися, і до квартири ввалилися двоє геть мокрих, злих і добряче просякнутих перегаром чоловіків. За ними плентався Микола. Вони тягли важку дубову стінку.

— Туди несіть обережніше, кут не зачепіть! — командував чоловік. — Підтримуй меблі знизу.

Сам він був брудний, мокрий із голови до ніг, у куртці з роздертим ліктем.

Диван-трансформер тягли частинами. Щоразу, коли чоловіки заносили черговий модуль, вони голосно поминали чиюсь матір, вузькі дерев’яні прорізи й дурних баб, яким не сидиться на місці. Галина Петрівна тим часом ховалася на кухні, роблячи вигляд, що відтирає неіснуючі плями на плиті.

Їй було до смерті соромно. Килим занесли останнім. Він був трохи вологий з краю, але, на щастя, вантажники здогадалися накрити його плівкою.

До півночі Микола самотужки прикручував телевізор на стіну. Він боровся за свій шлюб і свободу. Чоловік під’єднував кабелі, витирав пил з екрана, розставляв подушки на дивані з такою маніакальною ретельністю, ніби від симетрії цих подушок залежала доля людства.

О пів на першу ночі вантажники, отримавши на руки пристойну суму з Миколиного гаманця, пішли, голосно грюкнувши дверима. У вітальні відновився лад. Якщо не брати до уваги голі, обдерті стіни, усе повернулося на місце.

Меблі стояли рівно на тих самих місцях, де були вранці. Телевізор працював. Підлога була вимита до скрипу.

Посеред кімнати стояв брудний, змучений, зсутулений Микола. Поруч із ним, опустивши очі в підлогу, стояла Галина Петрівна у своєму брудному спортивному костюмі. Оксана підвелася зі стільця.

Обійшла кімнату. Провела пальцем по дерев’яній полиці під телевізором. Пилу не було.

Вона подивилася на екран. Жодної подряпини. Диван теж був цілий.

Вона кивнула:

— Приймання завершено. Акт підписано…