Свекруха вирішила, що після нашого розлучення може розпоряджатися моєю квартирою, але надто рано взялася за перестановку

У ніс ударив запах пилу, старої штукатурки й поту. Оксана штовхнула двері й завмерла на порозі. Пакет із куркою глухо вдарився об підлогу.

Її ідеально чистий передпокій зник. На підлозі валялися якісь брудні шматки сміття. Килимок був затоптаний важкими черевиками в брудне місиво.

Із вітальні долинав звук люто здираного паперу. Сусідка по майданчику, всюдисуща Надія Василівна, висунула голову зі своєї квартири. На руках у неї хрипів товстий, банькатий мопс на прізвисько Батон.

— Оксаночко, ви що, ремонт затіяли? — радісно поцікавилася сусідка, чухаючи мопса за вухом. — А чому меблі вантажники винесли? Ви переїжджаєте?

Оксана не відповіла. Вона підхопила пакет, ступила всередину своєї квартири й зачинила за собою двері.

Вітальня, для якої Оксана з такою любов’ю добирала кожну деталь, виглядала так, ніби тут пройшов ураган упереміш із навалою диких макак. Кімната була порожня, ідеально дзвінко порожня. Зник величезний кутовий диван-трансформер, куплений нею особисто за 120 тисяч на розпродажі імпортних меблів.

Зникла стінка з масиву дуба. Зник телевізор діагоналлю на пів стіни. І навіть килим, пухнастий бежевий килим, розчинився в повітрі.

У центрі цієї величної порожнечі на перевернутому пластиковому відрі стояла Галина Петрівна. Свекруха. Жінка монументальних масштабів, яка у свої шістдесят п’ять років зберегла енергію промислового екскаватора.

Усе своє життя Галина Петрівна пропрацювала завідувачкою реєстратури в районній поліклініці, де й звикла розпоряджатися людськими долями шляхом видачі або невидачі талончиків до лора. Зараз вона жваво розпоряджалася шпалерами Оксани. Галина Петрівна була вбрана в застираний спортивний костюм.

На голові красувалася газета, скручена в пілотку. У руках вона з остервенінням стискала величезний будівельний шпатель. Вона підчіплювала краї дорогих вінілових шпалер, тих самих, які Оксана замовляла з-за кордону й чекала два місяці, і з тріском тягнула їх униз.

Шпалери піддавалися погано, відривалися шматками, залишаючи на стіні потворні лисини бетону. На підлозі вже височіла ціла гора зім’ятого паперу…