Свекруха вирішила звільнити невістку, щоб віддати її службову машину синові

— От я йому й кажу: «Дениску, ти ж чоловік!» — мовила свекруха, розмахуючи надкушеним пиріжком із капустою. — Вона в нього навіть 100 гривень на цигарки перераховує!

З появою Маші рада вмить замовкла. Тітка Валя з таким завзяттям узялася вивчати візерунок шпалер, ніби нічого цікавішого довкола не було.

— Добрий вечір, пані. Світову економіку обговорюєте? — Маша скинула туфлі: після робочого дня ноги гули.

— Та які там обговорення! Пиріжків вам принесла, дорогою своїх зустріла, покликала чайку попити, — без найменшого збентеження оголосила Світлана Петрівна. — Тут же всі рідні.

Маша лише кивнула й пішла на кухню. Денис сидів там перед розібраним ноутбуком, перебирав його нутрощі й не підводив очей від плати. Винуватий вигляд говорив за нього раніше, ніж він устиг відкрити рота. Він явно чув розмову у вітальні, але втручатися не збирався.

— Маш, ти не ображайся, — промовив він, не відриваючи погляду від плати. — Мама переживає. Ти все на роботі, от їй і здається, що нам нічого їсти.

— Денисе, її турбує інше: я не видаю тобі готівку, яку ти із задоволенням спускаєш на барахолках. Купуєш мотлох і називаєш його необхідними запчастинами. — Маша налила собі склянку води. — Нам ванну ремонтувати, за ділянку кредит виплачувати. До речі, купити її нас умовила твоя мама. Фінанси в нас співають романси, і диригувати цим хором доводиться мені.

На кухню впливла Світлана Петрівна. Схрещені на грудях руки й уся її постава виражали якнайглибше обурення.

— Марино, я сьогодні в обід до Дениска заходила. Подивилася, чим мій син харчується.

Маша запитально підвела брову. Обідати Денис ходив до їдальні поруч із сервісним центром. Заклад без особливих претензій, зате годували там ситно й недорого.

— І чим їжа не догодила? Борщ недостатньо червоний?

— Та до чого тут борщ! — Світлана Петрівна театрально закотила очі. — Ти на жінок тамтешніх подивися. Добрі, повненькі, фартухи чисті. Оце жіноча справа: усміхнися, чоловіка нагодуй. А ти за паперами й постачальниками всю жіночність розгубила. Я сьогодні за їхньою Танечкою спостерігала. Отакою б дружину! Чоловік на обід прийшов — вона йому одразу гарячого супчику, потім свіжу котлетку підсуне. Солідно, людина себе людиною почуває. А Дениско сам сидить, як сирота нещасна, з чужого підноса їсть.

Від води Маша ледь не вдавилася.

— Тобто мені, Світлано Петрівно, кинути керівництво відділом і стати на роздачу? Щоб Денис їв макарони із солідним виглядом?

— А чому ні? Робота жіноча, спокійна, поруч із домом. І ця дурнувата машина тобі більше не знадобиться. Денискові віддаси. Йому потрібніша, він чоловік, йому за статусом належить.

Маша розсміялася — голосно, від душі. Світлану Петрівну цей сміх обурив іще дужче.

— Уява у вас чудова, сперечатися не стану. Тільки давайте все ж таки до реальності повернемося. Якщо я піду в їдальню, самі варитимемо суп із каменю у дворі. На вогнищі. Бо електрику оплачувати буде нічим.

Вона розвернулася й пішла до кімнати, залишивши свекрусі перетравлювати відповідь. Але відступати Світлана Петрівна не збиралася: думка спустити невістку з начальницьких висот і пересадити сина в хорошу машину вже пустила в її голові міцне коріння.

Наступного вівторка Маша прокинулася з першінням у горлі й слабкістю в усьому тілі. Температури не було; поки що це було лише неприємне відчуття підступної застуди. Видно, учорашній протяг на складі все-таки дався взнаки. Дорогою до ванної вона чхнула.

Свекруха гостювала в подружжя вже третій день — нібито в її квартирі цькували тарганів. Чхання стало для неї сигналом до дії. У коридорі вона виникла з такою швидкістю, ніби скористалася телепортацією, прихопивши банку малинового варення й хусточку, підозріло просякнуту запахом часнику.

— Машенько, та ти вся палаєш! — Світлана Петрівна відтіснила невістку від умивальника.

— Нічого я не палаю. Трохи горло дере, і все.

Відмахнутися не вдалося.

— Навіть не сперечайся! Містом вірус ходить. Мені про Оксанину рідню розповідали: отак само чхнули — і на два тижні в ліжко. Ти людей на роботі заражати зібралася? Зовсім безвідповідально. Ану в ліжко!

Маша подивилася на неї з підозрою. Зазвичай її здоров’я цікавило Світлану Петрівну лише тоді, коли заважало виконувати свекрушині доручення. А сьогодні стільки турботи, стільки метушні…