Світлана поспішала на переговори, але звеліла водієві зупинитися біля вагітної жінки, яку викинули з чорної машини

Степан став поруч.

— Вірите їй?

— Ні.

— Через квартиру?

— Через усе одразу. Але доказів особистого зв’язку поки що немає. Та я й не збираюся звинувачувати її без доказів.

Світлана повернулася до столу й згадала напис на конверті: «Даші. На квартиру». Надто дивний подарунок для звичайної секретарки. Надто зручна дата платежу. Надто швидка реакція Романа після розмови про «Граніт».

— Завтра починаємо зі службової пошти, — сказала вона.

— Згоден. Тільки діяти треба обережно. Корпоративне листування компанії ми можемо перевіряти в межах внутрішніх повноважень, а в особисте без законних підстав лізти не будемо.

— Звісно.

Степан уже збирав папери, коли на столі Світлани завібрував телефон. Писав Роман: «Не затримуйся. Дашу я відпустив. Нам удома треба поговорити».

Світлана перечитала повідомлення. Він не міг знати, що секретарка все ще була в офісі, якщо не зв’язувався з нею кілька хвилин тому. Вона підвела очі на скляну стіну. Робоче місце Дарини вже спорожніло. На столі залишилася чашка з недопитою кавою, а комп’ютер був вимкнений. Конверта теж не було.

Світлана нічого не сказала Степанові про свої підозри щодо зради. Поки це лишалося лише здогадом, але одне ставало очевидним: Дарина боялася перевірки куди більше, ніж мала б боятися секретарка, яка всього лише реєструвала чужі документи.

За вечерею Роман говорив так, ніби в компанії не сталося нічого серйозного. Обговорював постачальників, лаяв затори, питав, чи не подзвонити Лисовському вранці самому. Світлана відповідала коротко.

— Ти весь вечір мовчиш. Знову думаєш про угоду?

— Думаю про фірму.

— Тоді треба погоджуватися. Через місяць сама побачиш, що я мав рацію.

Він відпив води й уважно подивився на дружину.

— І навіщо ти сьогодні причепилася до Даші?

— Вона реєструвала документи щодо «Граніту». Це її робота. Я поставила робочі запитання.

— Не лише робочі. Вона сказала, що ти влаштувала сцену через квартиру.

Світлана підвела очі.

— Швидко доповіла.

— Дівчина злякалася. Ти побачила конверт і надумала бозна-що.

— Ти справді допоміг їй забронювати квартиру?

— Так. У забудовника працює знайомий. Даша давно шукає житло.

— І ти особисто носиш секретарці буклети з написом «На квартиру»?

— Світлано, тобі мало проблем у компанії? Тепер ще й ревнощі знадобилися.

— Я не ревную.

— Тоді залиш дівчину в спокої.

— Якщо вона не пов’язана з «Гранітом», залишу.

Роман відсунув тарілку.

— Ти перевертаєш увесь офіс через один сумнівний платіж.

— Через кілька.

Він одразу насторожився.

— Яких іще?

— Завтра дізнаюся.

— Ти навмисне зі мною граєшся?

— Ні. Перевіряю те, що мала перевірити раніше.

Чоловік підвівся.

— З таким ставленням скоро залишишся сама у своїй дорогоцінній фірмі.

До спальні він пішов із телефоном.

Наступного ранку Дарини на місці не було.

— Зателефонувала до відділу кадрів. Сказала, що погано почувається, — повідомила помічниця.

Роман теж затримувався. Степан прийшов разом із керівником внутрішньої інформаційної служби. За правилами «Техбуду», робочі скриньки належали компанії, а листи архівувалися на сервері. Генеральна директорка мала право призначити внутрішню перевірку корпоративного листування.

— Особисту пошту й телефон не чіпаємо, — попередив юрист. — Дивимося лише службові ресурси.

Фахівець відкрив архів адреси Дарини. Спершу траплялися звичайні листи: квитки, замовлення, запрошення, документи постачальників. Потім пошук за словом «Граніт» видав ланцюжок, видалений із поточної скриньки.

— На сервері копії збереглися, — пояснив співробітник.

Дарина кілька разів надсилала Артемові Ткачу таблиці «Техбуду». Майже всюди стояла однакова приписка: «За дорученням Романа Геннадійовича». Перше вкладення містило перелік чинних замовників з обсягами контрактів, термінами й контактами.

— Навіщо підрядникові наша клієнтська база? — запитала Світлана.

У другому файлі порівнювалися ціни «Техбуду» й «Граніту». У третьому біля кількох замовників стояли позначки: «Готовий перейти», «Обговорити після запуску», «Контакт — Р. Г.».

Оксана Гончар, яку викликали до кабінету, прочитала таблицю.

— Від цих двох клієнтів Роман сам відмовився продовжувати договори навесні. Сказав, що в нас немає потужностей.

— Куди вони пішли?

Фінансова директорка швидко перевірила дані.

— Один уже працює з «Гранітом», другий веде з ними переговори.

Світлана закрила файл. Останні місяці чоловік переконував її, що замовники йдуть самі. Тепер виходило, що частину клієнтів могли навмисно спрямовувати до Ткача…