Син-слідчий попросив мене терміново замкнутися й мовчати, а потім у будинку сталося щось тривожне

— Усе гаразд, Рає. Справді. Дякую, що зайшла.

Аліна м’яко, але наполегливо зачинила двері.

Перед тим Раїса встигла прошепотіти:

— Я поруч, Леньку. Завжди поруч.

За два дні, коли Аліна й Роман знову поїхали, Раїса прийшла із заднього двору.

У майстерні, серед завмерлих механізмів, вона розповіла те, після чого Леонід довго мовчав.

— Десять років тому моя молодша сестра, Людочка, потрапила в точно такий самий «райський» пансіонат. Невістка все провернула через знайомого психіатра. А ж у Люди розум був найсвітліший, Леньку. Вона кросворди до останнього дня клацала, як горіхи. За чотири місяці її не стало. А я просто стояла осторонь. Побоялася лізти не у свою справу, злякалася сімейного скандалу. Думала: може, я чогось не помічаю, може, це й справді деменція. Лікарям же видніше, у них дипломи.

Вона стиснула губи.

— Удруге я такої помилки собі не дозволю. Совість не гумова.

— Раїсо, я вдячний, але не хочу тебе в це все втягувати. Це може бути небезпечно.

— Пізно, Леньку. Я вже втягнулася по самі вуха. Я ще тиждень тому знайшла номер твого Єгора через довідкову службу й подзвонила йому. Виклала все як на духу. І як вони твою пошту фільтрують, і як гостей на поріг не пускають, і як ти за ці місяці перетворився на тінь самого себе. Єгор сказав, що я йому потрібна як незалежний свідок, який бачить ситуацію збоку.

Вона поклала на верстак ключ від свого будинку й зошит із датами, часом і описом усього, що спостерігала.

Леонід узяв ключ і стиснув у кулаку.

Двома днями пізніше, пересуваючи камінний годинник біля стіни майстерні, він помітив тріщину в підлозі.

Щілина в пів сантиметра, де дерево розсохлося за десятиліття.

Він нахилився й побачив вітальню: диван, стіл, вхідні двері. Роман унизу розмовляв телефоном і перераховував гроші, але жодного слова не було чути.

Леонідові потрібен був звук.

Через Раїсу, яка принесла посилку із заднього двору, він отримав мікрокамеру: активація рухом, автономна батарея на десять днів, власний Wi-Fi, невидимий на домашньому роутері.

Він вирішив сховати її в підлоговому годиннику, який зібрав для Ніни до двадцятої річниці весілля. Корпус із червоного дерева він колись знайшов на блошиному ринку в старому місті, а механізм відновив зі старовинного європейського підлогового годинника XIX століття.

Вони стояли у вітальні понад двадцять років, і ніхто давно не звертав на них уваги.

— Аліно, мені треба забрати підлоговий годинник до себе нагору, — сказав він за вечерею. — Хід зовсім збився, маятник вередує. Треба як слід відрегулювати й змастити.

— Тату, ну навіщо тобі це зараз? Тобі хіба не важко таку махину тягати?