«Таня вийшла зі школи й ЗНИКЛА». Він увесь час був поруч

— Вона була довірливою, так, росла дуже добродушною дитиною. Але знову ж таки, я її завжди суворо виховувала в питаннях безпеки.

У нас були особисті розмови й свої секретики. Я завжди їй казала: «Таню, ніколи не підходь до незнайомих людей і нічого в них не бери». Пояснювала, що якщо поруч зупинилася машина, в жодному разі не можна в неї сідати.

Вчила її бути певною, що чужі люди — це завжди ризик і непередбачуваність. Я постійно повторювала, що до незнайомців підходити не можна. У мене з донькою були дуже довірливі стосунки.

Я ніколи не розмовляла з нею просто як із нетямущою дитиною. Від самого раннього дитинства я спілкувалася з нею як із дорослою, рівною собі людиною. Усі ці розмови, звісно, були дуже важливими й потрібними.

Але в рідній Жердєвці все здавалося таким тихим і безпечним. Ніхто навіть припустити не міг, що людина, причетна до зникнення Тані, перебувала зовсім поруч. Жердєвка — це маленьке провінційне містечко, де проживає близько шістнадцяти з половиною тисяч людей.

Практично всі містяни одне одного знають. Навіть якщо не знають когось на ім’я та прізвище, при зустрічі в громадських місцях завжди зрозуміло, що це місцевий житель. У школі на той час уже всіх допитали.

Волонтери почали обходити покинуті будинки, споруди й старі ферми. Вони прочісували прилеглі лісосмуги й сусідні занедбані селища, активно ведучи пошуки. Правоохоронні органи теж долучилися до процесу.

На той момент я запропонувала начальникові карного розшуку організувати подвірний обхід. На це він мені заперечив: «Ви при своєму розумі? Це надто трудомістко, у нас немає на це стільки сил і ресурсів». Він категорично відкинув ідею поквартирного обходу.

Я попросила залучити хоча б службового собаку. Мені відповіли, що собак у них немає, їх треба везти з сусіднього регіону, а це величезний обсяг роботи. Коротше кажучи, всі мої пропозиції відкинули.

Таню шукає все місто вже чотири дні. Ніна перебуває в повному відчаї, але поруч увесь час залишаються друзі родини — Ігор і Марина.

— Це була найкраща й найближча для мене подруга. У нас були дуже теплі й довірливі стосунки.

Ми знали одна одну ще зі школи. Потім настала юність, ми разом бігали на дискотеки, звідти наша дружба й зміцніла. Ми дружили від самої юності.

— А Марина й Ігор були з вами, шукали дівчинку пліч-о-пліч?