«Таня вийшла зі школи й ЗНИКЛА». Він увесь час був поруч

— Так, ми бачилися щодня.

Я перебувала або в поліції, або в них у гостях. І тільки на ніч Ігор відвозив мене машиною додому переночувати.

— Він вас якось заспокоював у дорозі?

— Ні, він зі мною взагалі не розмовляв.

Я переважно вела діалог із Мариною, а не з ним. Він був дуже мовчазною людиною, завжди тримався якось у собі. Настало 13 квітня. Таню шукають уже п’ятий день.

Стояв ранній ранок. За п’ятнадцять кілометрів від Жердєвки у механізаторів починався звичайний робочий день. Прийшла весна, потепліло, настав час орати поля.

І ось один із робітників помічає в лісосмузі, просто серед першої зелені, великий білий мішок.

— Коли саме знайшли тіло? Ви сказали, що це був п’ятий день?

— Так. Це сталося вранці, точного часу я вже не пам’ятаю.

Я тоді стояла біля будівлі поліцейської дільниці. Дивлюся — виходять групами оперативники, сідають у машини й кудись поспіхом їдуть. Машин було багато, і мені це здалося дуже дивним.

Я піднялася в будівлю й зайшла до відділу карного розшуку. Там сидів молодий співробітник, і я спитала його, куди це всі раптом так дружно зірвалися. А він відповідає, що десь у лісосмузі знайшли мішок, з якого стирчать ноги.

Мене миттю ніби шилом наскрізь прошило. Серце шалено закалатало, я відразу відчула щось страшне й недобре. Я почала телефонувати начальникові карного розшуку, який на той момент керував відділом.

А він просто не брав слухавку. І я відразу все зрозуміла. Поруч зі мною стояв мій брат і з кимось розмовляв мобільним. Коли він закінчив говорити, я спробувала його спитати, а він просто розвернувся й побіг від мене.

У цю мить я остаточно усвідомила, що знайшли саме те, що шукали. Зниклу тиждень тому школярку знайшли в околицях міста. Тіло семикласниці виявив місцевий фермер неподалік від села.

Слідчі негайно порушили кримінальну справу за статтею про вбивство. Востаннє Таню Каширіну бачили біля магазину, коли дівчинка йшла додому після уроків разом із подругою. Потім друзі довезли мене до того самого місця, де її знайшли.

Там уже зібралося дуже багато людей і поліцейських. Я вийшла з машини й побачила, що периметр щільно огороджений сигнальною стрічкою. Там же був і мій чоловік. Я підійшла до нього й спитала, де наша Таня.

Але він мені взагалі нічого не зміг відповісти. Я пролізла під сигнальною стрічкою й пішла в той бік, де нікого зі сторонніх не було. Там було додаткове огородження, і я попрямувала просто туди.

Кілька працівників поліції крикнули мені вслід, що туди проходити не можна. Але я не слухала й продовжувала йти. Тоді вони теж пірнули під стрічку й рушили слідом за мною.

Я зірвалася на біг, і вони побігли за мною. Я прискорила крок і майже вже добігла до потрібного місця. Але патрульні мене наздогнали, навалилися гуртом і повалили просто на землю.

Я намагалася виборсатися з-під них, навіть вилізла зі свого верхнього одягу. Вони підняли мене під руки й волоком потягли назад. Потім запхали в службову машину і просто відвезли звідти…