Таня вже виходила з валізами, коли сусідка попросила її ненадовго повернутися
Він і далі брехав про головне. Однак у його голосі чулася справжня втома. Лариса вимагала грошей на їжу й речі, діти розмалювали шпалери, пошкодили замок у ванній і зіпсували кімнати. Андрій говорив, що дім перетворився на безкінечний шум і що він більше не впізнає власного життя.
Він перелічував знайомі деталі з відчаєм господаря, який утратив контроль. Фломастери вкрили шпалери, які подружжя клеїло разом; Лариса намагалася викинути старі штори; у ванній перестав зачинятися замок. Замість деревини й ниток у кімнатах пахло сигаретами й смаженою цибулею. Андрій зізнавався, що хоче знову сидіти на кухні й слухати рівний стукіт машинки. Кожна дрібниця влучала просто в ту пам’ять, якою Оксана все ще дорожила.
— Я мав сказати їй «ні», — прошепотів він. — Я так сумую за тобою. Тут без тебе немає дому…
Андрій згадував дрібниці, які міг знати тільки близький чоловік: як Оксана лишала біля батареї робочі рукавички, як щонеділі варила густу каву, як бурчала на скрипучі дверцята шафи. Кожен спогад повертав їй колишнього чоловіка — не спільника Лариси, а тихого чоловіка, з яким вона прожила п’ятнадцять років. Оксана слухала й відчувала, як гнів зіштовхується зі звичною ніжністю. Їй хотілося вірити, що чотири дні хаосу зробили те, чого не змогли роки прохань: змусили Андрія побачити ціну її праці. Він плакав так щиро, що думка про заздалегідь підготовлений обман починала здаватися страшною помилкою, яку все ще можна виправити…
Слова чоловіка пробили захист, який Оксана вибудовувала чотири дні. Вона уявила, як відчиняє двері, Андрій обіймає її і вперше твердо наказує сестрі піти. Вони вдвох відмиють підлогу, переклеять зіпсовані шпалери, повернуть верстак і почнуть усе спочатку. Заради цієї миті Оксана була готова пробачити брехню й власне вигнання.
Картина була такою ясною, що Оксана майже відчувала смак міцного чаю після прибирання. Вони залишаться серед пошкоджених стін удвох, і вперше Андрій сам візьме на себе неприємну розмову. Їй хотілося повірити, що кількох днів із Ларисою вистачило, аби чоловік побачив ціну звичного порядку. Палець уже міцніше торкнувся телефона: Оксана збиралася сказати, що перебуває поруч і може повернутися просто зараз.
Вона вже відкрила рота, щоб зізнатися, що неподалік, коли Андрій заговорив швидше й бадьоріше. Він заявив, що негайно встановить суворі правила. Заборонить дітям малювати на стінах, вимагатиме дотримуватися тиші вечорами й змусить Ларису звільнити подружню спальню.
— Звільнити спальню? — перепитала Оксана.
— Звісно. Нехай перебирається в гостьову кімнату. Я покажу, хто тут господар. Ти не хвилюйся й спокійно відпочивай. Коли повернешся за рік, щось вирішимо. Може, вона помириться з Віктором або я зніму їй кімнату.
Надія зникла миттєво. Андрій не збирався обирати дружину. Він лише втомився від власної незручності й хотів перемістити джерело шуму в іншу кімнату. Сльози були викликані не болем Оксани, а зіпсованим побутом. Йому бракувало жінки, яка готувала, прибирала й мовчки виправляла наслідки чужих вчинків.
Чоловік і далі розраховував тримати її далеко майже рік, поки сам шукатиме компроміс із загарбницею. Він дзвонив не повернути Оксану, а поскаржитися, отримати співчуття й знову прибрати зручну співрозмовницю в дальній кут власного життя…
