У 1987 році три працівниці зникли після зміни, і правда про них спливла лише багато років потому

Старший робітник присів, посвятив ліхтарем у пролом і кілька секунд не рухався. Потім підвівся, мовчки вийшов надвір, сів просто на траву й закурив. Руки в нього тремтіли.

Двоє інших зазирнули слідом. Один відсахнувся й вибіг до стіни, ледве тримаючись на ногах.

Михайло Горін одразу зателефонував у поліцію.

Перший наряд приїхав за кілька годин. Молодий дільничний зазирнув під бетон, зблід і вже за хвилину викликав слідчу групу. До вечора старий корівник оточили.

Під підлогою, у вузькому заглибленні, лежали людські останки. Не однієї людини. Трьох.

Слідчі працювали обережно, шар за шаром знімаючи бетон і щебінь. Було знайдено три скелети, фрагменти старого робочого одягу, гумові чоботи, залишки теплих курток. На одному з черепів експерти помітили слід сильного удару важким тупим предметом.

Двадцять сім років ці жінки пролежали під тією самою підлогою, якою після їхнього зникнення ходили нові працівниці. Над ними ставили відра, проходили корови, гуркотіли чоботи. Люди жили, працювали, сварилися, сміялися — просто над прихованою могилою.

Спершу ніхто навіть не міг назвати імен знайдених. Старі померли, молодь виїхала, багато мешканців з’явилися тут уже пізніше. Слідчим довелося піднімати старі архіви.

Справою зайнявся Олег Сартов, молодий слідчий з окружного центру. Йому було трохи за тридцять. Він нещодавно дістав підвищення й узявся за старе зникнення з рідкісною впертістю.

В архіві місцевого відділення він знайшов тонку папку. Три заяви про зникнення. Від чоловіка Раїси, від матері Лідії, від сестри Таїсії. Усі датовані осінню 1987 року.

На кожному документі стояла одна й та сама резолюція: пішли добровільно, за словами голови господарства Бориса Климова, підстав для розшуку немає….