У 1987 році три працівниці зникли після зміни, і правда про них спливла лише багато років потому

За словами однієї людини.

Не свідків. Не родичів. Не результатів перевірки. Однієї людини, яку ніхто не наважився поставити під сумнів.

Сартов почав піднімати відомості про Климова. Той керував господарством багато років. Після розвалу ферми викупив частину техніки, займався торгівлею, жив заможно. Помер за кілька років до знахідки. Тихо, у себе вдома, від серцевого нападу. На цвинтарі його поховали з почестями, на пам’ятнику вибили: «Людина праці».

Слідчий прочитав цей рядок і довго дивився на папір.

Далі була експертиза. Родичів знайшли не відразу, але знайшли. Донька Лідії — та сама дівчинка, що чекала матір біля вікна, — давно стала дорослою жінкою. Їй було сорок.

Коли їй повідомили, що останки, найімовірніше, належать її матері, вона мовчала так довго, що слідчий вирішив, ніби зв’язок обірвався. Потім жінка тихо сказала:

— Я знала. Усе життя знала, що мама не поїхала.

ДНК усе підтвердило. Це були Раїса, Лідія й Таїсія. Три доярки, які зникли восени 1987 року й були знайдені через двадцять сім років під підлогою корівника, де вони працювали.

Тепер треба було зрозуміти головне: хто їх убив і чому.

Климов помер. Свідків майже не лишилося. Справа могла перетворитися на чергову страшну знахідку без розв’язки.

Але Сартов знайшов зачіпку.

Зошит Лідії.

Той самий, де вона записувала молоко. Його зберегла донька. Дівчинка забрала зошит із корівника через тиждень після зникнення матері. Тоді ніхто не звернув уваги на дитину, яка тихо прийшла й узяла єдину річ, що пахла мамчиною роботою…