У 1987 році три працівниці зникли після зміни, і правда про них спливла лише багато років потому

Сартов гортав сторінки. Дати, цифри, літри. Спершу нічого незвичного. Але ближче до кінця записи ставали нервовішими. На полях з’являлися короткі помітки: «не сходиться», «знову нестача», «куди поділося».

Лідія рахувала ретельно. І бачила, що молоко зникає. Не відро й не два — сотні літрів. У звітах це списували як зіпсоване чи втрачене, але Лідія знала свою справу й розуміла: цифри не б’ються.

На останній сторінці був запис, зроблений за кілька днів до зникнення:

«Раїса має рацію. Треба писати вище».

Ось і мотив.

Не ревнощі. Не сварка. Не випадкова бійка.

Молоко. Гроші. Крадіжка. І три жінки, які вирішили не мовчати.

Лишалося зрозуміти, як Климов дізнався про лист, якщо той іще не дійшов до адресата.

Відповідь знайшлася в будинку для літніх людей. Там жив колишній листоноша села — Юхим Ларін. Йому був вісімдесят один рік. Він майже не вставав, але пам’ять зберіг ясну.

Сартов приїхав до нього, сів поруч із ліжком і спитав про осінь 1987-го.

Старий довго дивився в стелю. Потім заговорив. Його розповідь звучала не як свідчення, а як сповідь людини, яка надто пізно дочекалася кари.

Раїса написала листа. У ньому були цифри із зошита Лідії, подробиці, підозри, імена людей, які брали участь у схемі. Підписалися всі троє — Раїса, Лідія й Таїсія. Листа вони передали Ларіну, щоб той відправив його до вищої інстанції.

Але Ларін не відніс листа на пошту. Він поніс його Климову.

Щомісяця голова давав йому чималу на ті часи суму за те, щоб той спершу показував йому скарги й заяви, адресовані «нагору». Климов хотів знати все раніше за інших.

Ларін узяв гроші й передав листа.

Фактично — підписав жінкам вирок.

Сартов спитав його:

— Ви розуміли, чим це може закінчитися?

Старий заплакав. Сказав, що думав: Климов їх звільнить, позбавить премії, залякає. Але не вб’є.

Двадцять сім років Ларін жив із цим. Коли тіла знайшли, він не здивувався. Він сказав слідчому, що все життя чекав, коли хтось прийде й поставить йому це запитання.

Картина ставала яснішою…