У 53 роки він залишився сам біля РАЦСу, але випадкова зустріч з іншою покинутою нареченою змінила весь день

Роман прийшов за два дні. Гатив у двері так, ніби мав право не просити, а вриватися. Мирон відчинив і впустив його до передпокою, де біля тумбочки вже стояв найнятий юрист із текою документів. Із кухні визирала Галина Петрівна, передбачливо стискаючи дерев’яну качалку.

— Думаєте, я так просто відступлю? — почав Роман, намагаючись повернути колишню впевненість. Він ткнув пальцем у бік Дарины. — Папірцями махайте скільки хочете. Я зустрічний позов подам. Дитина моя. Експертизу вимагатиму, батьківство встановлю і заберу. Ви мені нерви тріпали — я вам життя виверну.

Юрист поправив окуляри й заговорив спокійно, без найменшого підвищення голосу:

— Романе Віталійовичу, давайте спиратися не на погрози, а на закон. Дитина, народжена в шлюбі, записується на чоловіка матері. У цьому випадку — на Мирона Семеновича. Ви маєте право подати позов про оспорювання батьківства. Але суд врахує обставини: ви проходите у справі про шахрайство, а також є медичні документи й свідчення вашого нападу на вагітну жінку. Соціальні служби теж ознайомляться з матеріалами. За таких обставин ваші шанси будуть майже нульові. Ваш козир виявився порожнім.

Роман роззявив рота, та слова застрягли. Уся напускна важність з’їхала з нього, як погано приклеєний шпон. Він раптом став маленькою, злою й розгубленою людиною, в якої відібрали останню можливість шкодити.

Оксана, що стояла позаду юриста, ступила вперед.

— Здається, наш півень почав нестися. Для півня, звісно, дивне досягнення, але еволюція в тебе взагалі пішла не туди.

Мирон ще не встиг зачинити вхідні двері до кінця, як стулка знову смикнулася. На порозі з’явилася Лариса Мельник, та сама наречена, що не відбулася. Вочевидь, до неї дійшли чутки про будинок біля озера й налагоджене життя колишнього нареченого. Вона ковзнула поглядом по передпокою, затрималася на округлому животі Дарины й усміхнулася тонко, поблажливо.

— Мироне, бачу, ти швидко втішився. Підібрав жінку з причепом, пустив у квартиру. Не боїшся, що вона твою спадщину по шматках розтягне? Я повз їхала, вирішила дізнатися, як ти без мене виживаєш.

Дарина зробила крок, але Галина Петрівна виявилася швидшою.

— Дівчино, ви адресу переплутали, — дзвінко сказала вона, зручніше перехоплюючи качалку. — Пункт прийому токсичних відходів в іншому районі. А тут сім’я живе.

— Та хто ви взагалі така? — спалахнула Лариса.

— А Мирон зайнятий, — м’яко сказала Дарина. — Він дружину любить і до сина готується. Тож їдьте далі своїми вигідними маршрутами.

Лариса не знайшла відповіді. Вона блиснула очима, різко розвернулася на підборах і вийшла. За кілька секунд із вулиці долинув короткий зойк і металевий гуркіт.

Оксана визирнула у вікно на сходах.

— Треба ж. Люк комунальники не закрили. Полетіла за здобиччю жирнішою — і доскакалася.

Мирон виставив Романа на майданчик і зачинив двері на два замки. Хижаки, великі й малі, нарешті опинилися зовні…