У 61 рік я дізналася про вагітність, але результати першого УЗД здивували мене ще сильніше…
Пологи почалися на світанку. За вікном співали птахи, медсестра принесла вівсянку, чай і трохи варення. Я взяла ложку, але раптовий тиск зсередини змусив відкласти її. Живіт напружився до твердості, потім прийшов такий біль, що перед очима потемніло. Я натиснула кнопку виклику й обома руками вчепилася в край ліжка.
Світлана вбігла першою. Я встигла сказати, що дуже болить низ живота і, схоже, все почалося. За кілька хвилин у палаті вже були лікар, акушерка й анестезіолог. Між переймами мене пробивав холодний піт, у вухах дзвеніло. Огляд підтвердив регулярні перейми, а показники дитини погіршувалися.
Термін становив тридцять п’ять тижнів. Лікар віддав наказ негайно готувати операційну: у дівчинки посилювалася гіпоксія, чекати було не можна, а мій організм був виснажений. Ліжко швидко покотили коридором. Я дивилася на лампи під стелею, що пропливали повз, і рахувала їх, щоб не знепритомніти. Між білими спалахами виникали обличчя Ірини, Павла, Максима, онуків і лікарів.
Останньою я уявляла ту, якої жодного разу не бачила. Мені здавалося, що вже знаю її риси, хоча насправді знала лише рухи й серцевий ритм. В операційній було сліпуче світло й холодно. Мене трусило. Анестезіолог спитав, чи готова я. Я чесно зізналася, що боюся, але найбільше хочу побачити доньку.
Він поклав долоню мені на плече й пообіцяв, що команда зробить усе можливе для нас обох. Коли подіяло знеболення, зникли біль і відчуття часу. У голові лишилося одне прохання: нехай дівчинка дихає, нехай подасть голос. Медичні звуки злилися в далекий шум, і очікування стало нестерпним.
Раптом тишу розітнув тонкий, дзвінкий крик. Я відразу зрозуміла: вона жива. Сльози хлинули самі, хоча малечу ще не показували. Хтось вимовив, що народилася дівчинка вагою дві тисячі сто грамів — маленька, але міцна. На кілька секунд її піднесли до мене: червонувате личко, насуплений лоб, губи, що робили крихітні рухи.
Я ледь торкнулася губами її щоки й прошепотіла вітання своєму новому життю. Встигла відчути тепло дитини, а потім світло згасло. Свідомість пішла, залишивши зі мною тільки звук першого крику й упевненість, що дівчинка прийшла в цей світ…
