У день свого 80-річчя бабуся опинилася в будинку для літніх людей, та невдовзі онуки зрозуміли, що зарано списали її з рахунків

— Ба, нам не до чаю, — нетерпляче сказав молодший, Назар. — Збирайся швидше. Ти ж сама скаржилася, що одна сидиш, що нудно тобі.

Вона завмерла з рукою на дверцятах кухонної шафки. На очах виступила волога. Отже, сюрприз. Може, вирішили кудись відвезти, посидіти разом, відзначити по-сімейному. Від цієї думки в грудях стало так тепло, що вона навіть усміхнулася.

— Ну давай, бабусю, не стій, — підхопив старший, не знімаючи куртки. — Час підтискає.

— То хоч по шматочку пирога з’їжте, — лагідно попросила вона. — Я спеціально спекла. З вишнею, як ви любили.

— Потім, — відрізав старший і прибрав чайник із плити, ніби боявся, що вона все одно почне накривати на стіл. — Зараз кожна хвилина на вагу золота.

Він обернувся до брата:

— Назаре, о котрій люди прийдуть квартиру дивитися?