У мій день народження чоловік поїхав на риболовлю й залишив мене без святкового столу, але ввечері у дворі на нього чекав сюрприз
Марина здригнулася, глянула на екран і завмерла в нерішучості. На дисплеї світилося ім’я Оксани Андріївни. Це була дружина генерального директора компанії, де працював Олег.
Вони якось одразу знайшли спільну мову, попри різницю в статусі. Оксана Андріївна виявилася напрочуд простою й душевною жінкою. Олег, коли дізнався про цю дружбу, буквально стрибав від радості, адже його шеф, Пал Палич, був схиблений на сімейних цінностях і просував по службі лише надійних сім’янинів.
Марина шморгнула носом, глибоко вдихнула й натиснула на зелену кнопку. «Алло! Так, Оксано Андріївно, доброго ранку!» — спробувала сказати вона якомога бадьоріше, але голос усе одно зірвався.
«Мариночко, дорога, привіт!» — пролунав у слухавці веселий гучний голос жінки. «З днем народження тебе, мила! З ювілеєм! Бажаю тобі величезного щастя, здоров’я і щоб твій чоловік тебе на руках носив! Олежка, мабуть, якийсь сюрприз готує!»
Від цих щирих слів у Марини всередині ніби прорвало греблю. Захисні бар’єри, які вона будувала два тижні, зруйнувалися в одну мить. Вона притиснула слухавку до вуха і, вже не в змозі стримуватися, голосно, навзрид заплакала.
«Марина? Боже мій, що сталося?» Голос Оксани Андріївни миттєво став переляканим і серйозним. «Тобі зле? Щось із Поліночкою? Ну ж бо, не мовчи, не лякай мене!»
«Оксано Андріївно, — крізь сльози й схлипування ледве видушила Марина. — Свята, свята не буде! Олег, він поїхав!»
«Як поїхав? Куди поїхав у твій день народження?» — отетеріла Оксана.
«На риболовлю». Марина витерла сльози долонею, розуміючи, що приховувати ганьбу вже немає сенсу. «Ми посварилися два тижні тому через ресторан. Він не хотів витрачати гроші. А сьогодні вранці я прокинулася, а він поїхав. І всю їжу сховав у холодильник, а на ручки повісив замок. Поліночка прокинулася, хоче їсти, а в нас навіть шматка хліба немає. Він вирішив мене так провчити».
У слухавці повисла важка, дзвінка тиша. Марина навіть подумала, що зв’язок урвався, але тут почула, як Оксана Андріївна важко, зі свистом видихнула.
«Так, Марино, послухай мене уважно». Голос дружини боса став крижаним і твердим, як сталь. «Витри сльози. Просто зараз витри сльози й обійми доньку. Ти мене чуєш?»
«Так», — розгублено відповіла Марина.
«Ви ні в чому не винні. Цей недоумок вирішив улаштувати виховний процес? Ну добре, ми йому влаштуємо процес. Отже, сиди вдома, нікуди не йди. Зараз ми з чоловіком усе вирішимо. Твоє свято відбудеться, зрозуміла мене? Чекай нас».
У телефоні пролунали короткі гудки, а Марина так і залишилася стояти зі слухавкою біля вуха, не розуміючи, що зараз станеться…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇
