У в’язниці не могли збагнути, як жінки в цілковитій ізоляції завагітніли, аж поки не підняли архів відеоспостереження

Коли Данило закінчив, у кімнаті надовго запанувала тиша. Працівники, звиклі бачити в порушенні або злий умисел, або жагу вигоди, не знали, як поставитися до почутого. Змови не було, таємного кохання — теж. По два боки стіни опинилися люди, один із яких жив із провиною за минуле, а інша більше не бачила для себе майбутнього.

Савчук запитав, чи розуміла Анна, що задумане нею незаконне й небезпечне. Данило сказав, що вона усвідомлювала це краще за всіх, хто зараз сидить за столом. Далі пролунало запитання про те, що змусило його ризикнути заради цілком незнайомої жінки. Молодий чоловік довго дивився на бетонну підлогу, а потім відповів:

— Вона писала не про свій порятунок. Вона хотіла, щоб народилася ця дитина. Я ще нікому не давав шансу на життя.

Його слова не знімали провини й не могли стати юридичним виправданням. Однак за їхньою незграбністю не чулося бажання уникнути відповідальності. Данило не вдавав із себе героя й не чекав вдячності. Він лише намагався пояснити, що побачив у безголосій ув’язненій не кримінальну справу, а живу й змучену душу.

Пізніше, під час приватної розмови, працівниця медичної служби запитала його про те саме простими словами. Данило відповів, що Анна не скидалася на людину, яка шукає легкої лазівки. Вона не вимагала особливої їжі, не домагалася переведення, не скаржилася на охорону й не спекулювала болем. Вона знала свій кінець і все одно намагалася залишитися людиною. Цього йому виявилося досить.

Одні працівники, почувши це пояснення, відверталися з насмішкою. Інші мовчали, бо суха мова інструкцій не давала їм готової оцінки такому вчинку. Ірина Бондаренко уважно прочитала цю частину звіту, потримала долоню на полі сторінки й лише після цього закрила папку. Вона згадала, що за всі роки Анна не подала жодного клопотання, не просила про пом’якшення режиму й навіть не вимагала снодійного.

Комісія поставила ті самі запитання Анні. Вона підтвердила, що знала про порушення правил і розуміла можливі наслідки. Припущення, що вагітність була хитрим способом уникнути страти, вона відкинула. Закон справді дозволяв відкласти виконання вироку вагітній жінці й матері маленької дитини. Але Анна не зв’язувалася з адвокатом, не готувала клопотання й до самої непритомності приховувала вагітність від усіх…