У в’язниці не могли збагнути, як жінки в цілковитій ізоляції завагітніли, аж поки не підняли архів відеоспостереження

Данило почав розповідь із ночі, коли він сам прибирав технічний склад. Крізь рівний гул вентиляції він почув тихий кашель. Звук був ледь чутний, але повторився двічі й дав зрозуміти, що за глухою стіною хтось є. За кілька днів із вузької щілини випав складений клаптик паперу. Данило довго не торкався його, вирішивши, що це пастка або чиясь безглузда витівка.

Наступної зміни в тому самому місці лежала ще одна записка, потім з’явилася третя. Літери були видряпані уламком грифеля на картоні від старого паковання. Деякі слова доводилося вгадувати, крапок і ком майже не було. І все ж зміст послань був напрочуд ясний: жінка за стіною більше не хотіла жити, але боялася зникнути непочутою.

Їм обом було досить знати, що по той бік бетону є жива людина. Вони не знали облич одне одного, не чули голосів і не могли наблизитися. Короткі фрази з вентиляційної щілини давали їм крихке відчуття, що вони ще не перетворилися на номери з особових справ. Данило так і не назвав би це дружбою. Радше це було тихе підтвердження того, що самотність не поглинула їх остаточно.

Одного разу в посланні з’явилося бажання, яке змінило все. Анна писала, що перед смертю хотіла б устигнути стати матір’ю. Це не було проханням про кохання й не було спробою зав’язати стосунки. Вона хотіла того, чого була позбавлена все життя, — відчути в собі нове серце й хоча б на короткий час узяти на руки свою дитину.

Данило не відповів тієї ночі. Дві доби він носив у собі чуже бажання, розуміючи і його безумство, і незворотність наслідків. У минулому він кинувся захищати сестру, але не зумів вчасно зупинитися. Його мучила провина за те, що після арешту мати й сестра залишилися без колишньої підтримки. Тепер за стіною інша жінка просила не про порятунок, а про шанс дати життя.

Третьої ночі вентиляційним каналом до камери повільно рушив маленький згорток. У ньому були старий шприц, непомітно взятий під час прибирання медичної частини, і перша порція біологічного матеріалу Данила. Упродовж наступного тижня вони кілька разів повторили передачу. Ніхто з працівників їм не допомагав. Усе сталося без особистої зустрічі, без дотиків і без жодної розмови вголос.

Залишившись без лікаря й будь-якої підтримки, Анна сама здійснила кілька спроб штучного запліднення. Як колишня фармацевтка вона розуміла, наскільки малі шанси в таких умовах і яким ризиком обертається кожен крок. Вона не боялася нового покарання й не тішила себе ілюзіями щодо ймовірності успіху. У той момент дитина ще не була реальністю, але вже стала для неї єдиною причиною не розчинитися в темряві…