Усі заздалегідь обговорювали зовнішність нареченої, однак перший же погляд на неї змусив гостей замовкнути

Його давній друг Антон Лавров якось застав Максима пізно ввечері в порожньому кабінеті. За панорамними вікнами йшов дощ, на столі світився екран ноутбука з тією самою угодою. Антон поставив перед ним чашку кави й без передмов запитав, чому він навіть не спробував змінити умови. Максим відповів, що відмова поставила б під удар надто багатьох людей. Тоді друг зауважив: можна було бодай наполягти на зустрічі з нареченою до церемонії.

— Я наполягав, — зізнався Максим. — Її батько щоразу відповідав, що Аліса поки не готова.

— І тебе це не насторожило?

— Ще й як.

Антон задумливо подивився на струмені води, що повзли по склу. На його думку, існувало лише два пояснення: або чутки бодай частково правдиві, або хтось роками докладає величезних зусиль, щоб усе місто в них повірило. Ця думка зачепила Максима. Чому Аліса не з’являлася на галузевих заходах? Чому ділові переговори від її імені вели довірені представники? Навіщо родина викуповувала випадкові знімки й забороняла гостям знімати навіть благодійні вечори? Відповідей не було.

У домі Сєверових тим часом завершувалася остання примірка сукні. Аліса стояла перед великим дзеркалом, а Тамара, яка багато років допомагала родині, застібала на спині ряд маленьких перлинних ґудзиків. Матова тканина м’яко лягала складками, довгий шлейф займав майже всю гардеробну, але наречена ледь дивилася на своє відображення. На кріслі лежала щільна вуаль, обрана її батьком. Саме вона мала приховувати обличчя Аліси до завершення церемонії.

— Ви все ще певні, що хочете пройти через це? — тихо запитала Тамара.

Аліса всміхнулася без радості. Скасувати весілля за три дні до призначеної дати означало не лише принизити Максима, а й зруйнувати домовленості, від яких залежали обидві родини. Тамара обережно нагадала: якщо дівчина просто з’явиться на людях, більшість брехливих розмов зникне. Однак Аліса надто добре знала, чому майже десять років її обличчя залишалося сімейною таємницею.

Після повноліття вона одного разу приїхала з батьком на великий благодійний прийом. Кілька розмитих фотографій, знятих здалеку, потрапили в мережу, і за одну ніч її життя змінилося. Незнайомці шукали зустрічей, впливові родини надсилали пропозиції про заручини, журналісти чергували біля воріт, а чоловіки, які вважали її красу дозволом на близькість, намагалися проникнути до будинку. Спершу увага здавалася безглуздою і навіть лестила юній Алісі. Дуже швидко вона стала небезпечною.

Під час однієї поїздки невідомі спробували перехопити її автомобіль. Охорона встигла втрутитися, але після цього Гліб Сєверов закрив дім для сторонніх, домігся видалення оригіналів знімків із найбільших майданчиків, закрив доступ до сімейних архівів і почав відправляти доньку на рідкісні заходи лише під посиленою охороною. Тоді ж з’явилася перша публікація про тяжку хворобу Аліси. За тиждень хтось написав про нібито невдалу пластичну операцію, пізніше — про начебто понівечене обличчя. Гліб не став вимагати спростувань. Він зрозумів, що жорстока брехня відлякує людей значно надійніше за будь-які ворота й камери.

Уперше за довгий час Аліса змогла спокійно вчитися, малювати, займатися фондами родини й виходити в сад, не боячись об’єктивів. На людях вона ховалася за темними окулярами, медичними масками й широкими капюшонами, а поруч завжди була охорона. Така свобода виявилася оманливою: інтерес до неї послабшав, зате тисячі людей зненавиділи обличчя, якого ніколи не бачили. Аліса провела пальцями по мереживному краю вуалі й тихо промовила, що інколи вигаданий образ здатен відібрати в людини справжнє життя.

Найбільше її лякала не реакція гостей. Вона боялася, що Максим уже повірив у все написане. Про нього Аліса знала лише з розповідей: він не підвищував голосу на працівників, особисто приїздив на проблемні підприємства й одного разу витягнув дитину з машини, що загорілася після аварії. Можливо, частину цих історій теж створили фахівці з репутації. І все ж їй хотілося вірити, що за бездоганними фотографіями ховається порядна людина. Вона боялася не тієї миті, коли він побачить її обличчя, а того, яким поглядом зустріне її до цього…