Віктор десять років оплачував рахунки матері, але на її ювілеї зайшла мова про спадщину та квартиру Марини

За десять років трудового стажу Віктор повністю оплатив матері ремонт, замінив у її квартирі всю сантехніку, купив нові меблі, а також регулярно оплачував рахунки за комунальні послуги. Чому? Бо мамі важко, а в Даринки творча криза.

Віктор квапливо скинув виклик і винувато подивився на дружину.

— Рино, ну чого ти так жорстоко? У неї ж справді ювілей.

— Вікторе, ти вчора за мамин інтернет платив? — Рина присіла навпроти.

— Платив.

— А хто минулого тижня переказував гроші за курси каліграфії для Дарини? Ти. Коли ми востаннє їздили у відпустку? Позаторік. Зате твоя мама відпочиває на термальних джерелах кожні пів року.

— Ну вона ж мене виростила.

— Чудово виростила. Рахунок за послуги виставлено й оплачено багаторазово. Я не проти подарунків, Вікторе. Я проти того, щоб із тебе робили гаманець на ніжках.

Абітурієнтський синдром Віктора. Вічне бажання довести мамі, що він хороший хлопчик, бісило Рину до зубного скреготу, але сваритися з чоловіком аж до розлучення вона не збиралася. Віктор був чудовим чоловіком, вправним, добрим, готував приголомшливе м’ясо у вихідні й дивився на Рину так, наче вона виграла Олімпійські ігри.

Проблема полягала винятково в його заводських налаштуваннях, які Світлана Петрівна прописала йому ще в дитинстві. Отже, ламати налаштування треба було не вмовляннями, а бульдозером суворої реальності.

Підготовка до ювілею перетворилася на локальний армагеддон. Світлана Петрівна вирішила гуляти з розмахом імператриці. Кожен день починався з нових геніальних ідей, які негайно транслювалися Вікторові.

У середу свекруха уявила, що їй життєво необхідний фотограф. Причому не просто хлопець із камерою, а модний концептуальний митець, який бере за годину роботи половину зарплати шахтаря.

У п’ятницю з’ясувалося, що Дарині немає в чому йти на свято. Старі сукні раптом перестали відображати її багатий внутрішній світ. Нові вбрання коштували як крило від літака.

А в суботу Дарина заявилася до них у гості особисто. Рина саме пилососила у вітальні, коли грюкнули вхідні двері. Сестричка чоловіка впливла в коридор, пахнучи пачулі й сандалом. На ній були надзвичайно широкі лляні штани й светр грубої в’язки, через що Дарина нагадувала затишну, але безглузду копицю сіна.

— Ой, Риночко, а Віктор удома? — проспівала вона, роззуваючись просто на чистому килимку повз спеціальну полицю.

Рина вимкнула пилосос. Носком домашнього капця акуратно, але наполегливо підсунула кросівки Дарини до взуттєвої тумби…