Він був багатий і самотній… аж поки на його порозі не з’явилася вона

Після від’їзду Руденка Андрій знайшов її за миттям посуду. Вона обернулася на кроки.

— Щось потрібно, пане Савчук?

— Ви зрозуміли його одразу. Коли він звернувся до вас іншою мовою.

— Я не… — Оксана завмерла з мокрою тарілкою в руках.

— Не треба. Я бачив вашу реакцію. Він іще нічого не встиг пояснити.

Оксана опустила тарілку в мийку, витерла руки. У її погляді зійшлися страх і впертість.

— Мама знала цю мову. Кількох висловів мене навчила. І тільки.

— Знову мама, — тихо мовив Андрій. — Економка, яка знала цю мову, розбиралася в усіх правилах пристойності й виховала вас так, що ви більше схожі на господиню багатого дому, ніж на прислугу.

Відступивши до мийки, дівчина спитала: «Якої відповіді ви від мене домагаєтеся?»

— Чесної. Хто ви?

Він підійшов майже впритул. Чув її нерівне дихання, відчував тепло крізь грубу тканину сукні. На кухні було тихо, тільки годинник відлічував секунди. Оксана довго не відводила очей. Потім напружені плечі опустилися.

— Не можу розповісти. Будь ласка, не змушуйте.

— Чого ви боїтеся?

— Дізнаєтеся — і виженете. А піти мені нікуди.

Слова давалися їй важко. Вона не плакала, але Андрій чув сльози в голосі. Його дратувало це безконечне ухиляння, і водночас хотілося позбавити її страху. Тільки жалістю пояснити це бажання він уже не міг. Поки йшлося про сервірування й чужу мову, він міг триматися за звичну вимогу: у його домі не повинні брехати. Тепер між ними опинилася інша, значно менш зручна правда. Оксана боялася саме його рішення. Стояла перед ним без можливості відступити далі, притиснута до мийки, і просила залишити їй єдине місце, яке в неї було. Упевненість Андрія не витримувала цього погляду.

Він відступив.

— Поки ви чесно працюєте й не шкодите моєму дому, я вас не вижену. Але дізнатися правду все одно маю намір. Хай не сьогодні.

— Розумію, — відповіла вона, дивлячись униз.

У спальні Андрій сів на край ліжка. За вікном сідало сонце. Постава, знання чужої мови, освіта — ніщо не складалося в розповідь про нещасну фермерську дочку. Але гіршим було інше: загадка перестала цікавити його сама по собі. Він стежив за Оксаною, коли вона проходила повз, хотів торкнутися її пальців, прибрати волосся з обличчя. На кухні ледь не піддався цьому бажанню.

Вона працювала в його домі. Він нічого не знав про її колишнє життя. Навіть того, від чого вона ховається. Між ними не мало виникнути нічого особистого — це здавалося йому цілком ясним. І ніяк не допомагало перестати думати про неї…