Він хотів лише контролювати ремонт, але камера зафіксувала те, до чого він не був готовий
Деякий час Мирон сидів, не дивлячись ні на папери, ні на екран. Офіс довкола жив звичайним життям: хтось друкував, хтось розмовляв телефоном, у коридорі грюкали двері. Але для нього всі звуки стали пласкими й далекими. Думками він уже був удома, на кухні, де вранці залишив дружину й майстра.
Перше бажання було простим і небезпечним: зірватися з місця, увірватися до квартири й влаштувати такий скандал, щоб стіни затремтіли. В уяві він бачив, як хапає Степана за комір, як вимагає пояснень від Дарини, як обриває всі її виправдання. Але що виразнішими ставали ці картини, то ясніше Мирон розумів: на злості можна зробити те, чого потім уже не виправиш.
Він повільно стиснув край стола й змусив себе дихати рівніше.
«Не зараз. Не так. Спершу заспокойся».
Ці слова не приносили справжнього спокою, але втримували його на місці. Мирон бачив достатньо. Йому не потрібно було випрошувати зізнання чи слухати розповіді про непорозуміння. Якщо він приїде й почне кричати, Дарина заплаче, Степан стане вдавати скривдженого майстра, а все побачене на екрані спробують перетворити на жарт, випадковість, помилку. Мирон не хотів давати їм такої можливості.
Поступово рішення оформилося. Він повернеться додому. Увійде спокійно. Не покаже відразу, що все знає. Подивиться, як вони триматимуться перед ним, як вдаватимуть, ніби день минув звичайно. А потім скаже і зробить те, що вже стало для нього неминучим.
Він зібрав документи майже механічно, коротко попрощався з колегами й вийшов. У машині дорога додому здалася безкінечною. На кожному світлофорі він помічав, як сильно стискає кермо. Іноді на секунду виникала думка: а раптом він надумав зайвого, раптом камера спотворила те, що відбувалося, раптом у реальності все виглядало не так.
Але варто було згадати, як Дарина не прибрала руки, як відповіла на натяк, як дивилася на Степана, — сумніви одразу зникали. Гнів повертався щільною важкою хвилею. Мирон уперто повторював собі, що не можна зірватися раніше часу. Жодних криків на сходах. Жодних запитань із порога. Усе має бути холодно й остаточно.
Під’їхавши до будинку, він не відразу вийшов із машини. Кілька секунд сидів, дивлячись на вікна своєї квартири. Там залишалося життя, яке вранці він іще вважав своїм. Тепер ці вікна здавалися частиною чужої декорації. Мирон вимкнув двигун, піднявся сходами й зупинився перед дверима. Він глибоко вдихнув, дістав ключ і вже знав, що увійде так, ніби нічого не бачив…
