Він хотів лише контролювати ремонт, але камера зафіксувала те, до чого він не був готовий

Замок клацнув тихо. Із квартири пахло деревною стружкою, пилом і свіжими панелями — звичним запахом ремонту, який іще вчора здавався запахом майбутнього дому. Мирон увійшов до передпокою, поставив сумку біля стіни й не встиг зняти взуття, як із кімнати вийшла Дарина.

Вона всміхалася. Легко, навіть вдоволено, ніби день справді минув вдало. Ні тривоги, ні розгубленості, ні спроби сховати очі. Вона виглядала так, ніби в квартирі сталося лише одне: кухню майже зібрали.

— Ти вже вдома? — сказала вона й ступила ближче. — Ми тут майже закінчили. Шафи висять, стільниця стоїть. Залишилося зовсім трохи.

Мирон подивився на неї уважно. Йому хотілося знайти в її обличчі хоч тінь страху чи провини, але Дарина говорила вільно. Цей спокій виявився болючішим за будь-які сльози.

— Майже закінчили? — перепитав він рівним голосом.

— Так. Степан, до речі, чудовий майстер. Усе швидко, акуратно, за рівнем. Я думаю, скоро вже можна буде посуд розкладати.

Вона вимовляла це з такою невимушеною радістю, ніби розповідала про спільну маленьку перемогу. Мирон кивнув. Усередині знову піднявся гарячий клубок: вона хвалила людину, яка кількома годинами раніше вже зруйнувала для нього сенс цієї кухні.

— Добре, — сказав він після паузи. — Я подивлюся сам.

Дарина не вловила холоду в його голосі або зробила вигляд, що не вловила. Вона відступила вбік, пропускаючи його до кухні.

Степан стояв біля нижньої шафи й докручував кріплення. Почувши кроки, він обернувся. На обличчі з’явилася впевнена напівусмішка, надто спокійна для людини, яка мала б просто здавати роботу.

— Ну що, господарю, основне майже готове, — сказав він. — Як і домовлялися, сьогодні впораюся.

Мирон зупинився у дверному прорізі. Він дивився на рівно повішені шафи, на стільницю, яку вони з Дариною вибирали разом, на інструменти, що лежали поверх пакування. Іще вранці все це було частиною їхнього майбутнього. Тепер кожна деталь дратувала, ніби на ній лишився невидимий слід того, що він бачив на екрані.

— Так, — тихо промовив Мирон. — Тільки мені треба дещо перевірити…