Він віз хліб у район і зупинився через дівчинку на узбіччі. Назад на тому самому повороті на нього вже чекали
Тараса Бойка затримали на фермі. Поліцейські знайшли його все ще прив’язаним ременем до труби. Руслана Руденка спіймали за дві доби на автостанції сусіднього району. При ньому був чужий паспорт. Утекти далеко пішки він не встиг, а повернутися до залишеного без деталі позашляховика вже не міг.
Вантажівка, на яку чекали о сьомій, до ферми не доїхала. Водій помітив молоковоз, що стояв на мосту впоперек дороги, і розвернувся заздалегідь. Степан уже розповів, що дітей збиралися передати іншій групі разом із відомостями про перевірені місця для засідок. Записи із зошита дозволили поліції зіставити між собою розрізнені заяви.
Степана заарештували того ж дня. Він не заперечував проти затримання й не оспорював свідчень. Слідству розповів, коли потрапив до Руслана, як почав водити зелений фургон, де купував продукти і хто брав участь у кожному відомому йому нападі. Від допомоги адвоката не відмовлявся, але жодного разу не попросив подати його вчинки менш тяжкими, ніж вони були.
Олег і далі працював. Уранці отримував шляховий лист, завантажував лотки й їхав знайомими дорогами. На сорок другому кілометрі мимоволі скидав швидкість, хоч узбіччя лишалося порожнім. У магазині Людмила тепер брала звичайну кількість хліба: ніхто більше не приїздив до закриття по десять буханок і мішок макаронів.
Коваленко кілька разів викликав водія уточнити деталі. Їхня перша розмова про необхідність адреси тепер звучала інакше. Слідчий не виправдовувався й не звинувачував Олега в самоуправстві. Він, як і раніше, вважав нічну поїздку безрозсудною: усе могло закінчитися інакше, і тоді рятувати довелося б не тільки дітей. Але заперечувати результат було неможливо.
Послідовність подій підтверджували самі діти й докладні свідчення Степана. Знята деталь позашляховика пояснювала, чому Русланові довелося йти через поле. Олегові знову й знову ставили ті самі запитання про час, машини й людей, щоб жодна деталь нічного виїзду не лишилася тільки усним спогадом.
Для Олега головним доказом лишався старий черевик. Соня знову забрала його відразу після порятунку Максима. Ірина хотіла замінити рушник, але дівчинка не дозволила розгортати згорток без неї. Взуття зберігалося поруч із її речами й переїжджало з дому до лікарні, а потім назад.
Діти поступово розповідали про ферму. Кирило пам’ятав номери деяких машин. Артем міг показати на карті два місця засідок. Олеся знала тільки імена й боялася лишатися в темній кімнаті. Сашко перші дні прокидався, якщо двері виявлялися зачиненими. Богдан дав найдокладніші свідчення: він сидів у кущах поруч із дорослими, рахував потік і чув їхні розмови.
У справі його одночасно вважали потерпілим і учасником окремих епізодів. Коваленко окремо записав, що підліток співпрацював добровільно, не приховував неприємних для себе обставин і сам допоміг відновити хронологію. Ці рядки згодом виявилися для Богдана не менш важливими, ніж ранкове рішення сісти в хлібний фургон.
Але перш ніж вирішувалася доля решти дітей, Соня чекала єдиної зустрічі. На третій день їй дозволили поїхати до брата в лікарню…
