Він віз хліб у район і зупинився через дівчинку на узбіччі. Назад на тому самому повороті на нього вже чекали

Дмитро Лисенко жив поруч із гаражем у невеликому приватному будинку. На наполегливий стукіт він відчинив у майці й насамперед спитав, чи не з’їхав Олег з глузду. Дізнавшись, хто прийшов і навіщо, впустив його на кухню.

Олег розповів усе за десять хвилин — без прикрас і без спроб виставити себе сміливцем. Дмитро мовчки крутив сірникову коробку. У серпні на тій самій ділянці перед його молоковозом з’явився хлопчик у червоній шапці. Кричав, що мати лежить у кюветі. Дмитро вибіг допомагати, але внизу нікого не виявилося. Коли обернувся, за спиною стояли двоє.

Три тижні після нападу він майже не спав. Не через відібрані гроші й не через пошкоджену машину. Його мучило обличчя хлопчика, який спостерігав, як дорослу людину вкладають у багнюку. На тому обличчі нічого не відбивалося, ніби дитина бачила таке вже сотню разів.

— Я не збираюся з ними воювати, — пояснив Олег. — У кузов хлібної машини вміщаються двадцять два лотки. Я хочу посадити туди дітей і вивезти. Мені потрібна друга людина: порахувати їх, зачинити двері й прикрити дорогу, поки я буду за кермом.

Якщо вони помилилися адресою, до п’ятої ранку Олег уже знатиме, що перша ферма порожня. Тоді він подзвонить із сільської пошти, і поліцейська група встигне повернути до другого місця набагато раніше.

Дмитро зняв із вішалки теплу куртку.

— Поїду за тобою на молоковозі. Він важкий. Якщо їхній позашляховик сунеться до мосту, я поставлю машину впоперек.

Додому Олег повернувся після першої ночі. Ірина чекала на темній кухні перед недоторканою чашкою. Дізнавшись про план, вона сказала, що не відпустить його. Двадцять років дружина боялася звичних небезпек — ожеледиці, зустрічної машини, п’яного водія на трасі. З таким страхом вона навчилася жити. Але тепер чоловік збирався вночі на ферму до трьох чоловіків, один із яких ходив із монтировкою.

— Там п’ятеро дітей, Іро. А в нас одна донька.

— Саме тому ти маєш лишитися.

Олег кивнув: на її місці він казав би те саме. Потім розповів те, про що майже ніколи не згадував. До п’ятнадцяти років він жив у дитячому будинку. Коли йому було чотирнадцять, по хлопчика Льошу Гуменюка приїхав незнайомець. Назвався родичем і показав папір із помилкою в прізвищі. Нянечка сумнівалася, але дорослі вирішили, що це звичайна описка. Дитину віддали. Більше про нього ніхто нічого не чув.

Олег тоді стояв поруч і промовчав. Тридцять три роки не думав про той день, поки Коваленко не вимовив: «У п’ятницю по дівчинку приїде машина».

Ірина закрила обличчя долонями. За кілька хвилин підвелася, налила окропу в термос і поставила перед чоловіком. Уранці Марину вона відведе до своєї матері. Соню не віддасть нікому, поки Олег не повернеться, навіть якщо по неї прийдуть із поліції.

— І не здумай лізти під удар, — додала Ірина. — Ви їдете вивозити дітей, а не доводити, хто сильніший.

Соня прокинулася, коли Олег почав одягатися. Вийшла в коридор босоніж і простягла йому загорнутий черевик.

— Якщо Максим там, він упізнає. Він сам зав’язував шнурок трьома вузлами.

Дівчинка присіла на підлогу й пальцем накреслила план на візерунку килимка: ґанок, сіни, праворуч кімната Кряжа, ліворуч — приміщення дітей і пічка. За корівником — яма і три башти. Собаки більше немає. Сивий ночує в зеленому фургоні.

Олег сховав черевик під куртку. Тепер він знав не тільки дорогу, а й те, де шукати замкнену дитячу кімнату…