Він вважав нормальним привезти свекруху в нашу квартиру, аж поки не почув, що мої батьки теж залишаються

У спальні Дарина щільно причинила двері й обережно опустилася на ліжко. Пружини тихо рипнули, ніби розділили з нею тягар цієї миті. Вона дістала телефон, знайшла потрібний номер і натиснула виклик.

— Так, доню, — прогримів у слухавці голос Степана Васильовича. На задньому тлі вереснула циркулярна пилка. — Говори голосніше, я тут із тумбочкою виховну бесіду веду.

— Тату, ти дуже зайнятий?

— Я завжди зайнятий корисними справами. Ця вперта дерев’яка ніяк не хоче приносити користь. Але ти кажи. Голос у тебе підозріло рівний. Хтось додумався тебе засмутити?

Дарина глибоко вдихнула й подивилася на зачинені двері, за якими її чоловік, імовірно, вже подумки розтягнувся на весь місяць перед приставкою.

— Остап узяв відпустку. На місяць. Сьогодні приїжджає його мама, Мирослава Данилівна. Пам’ятаєш, та сама, яка торік пояснювала мені, що огірки треба солити з урахуванням напрямку кухонного вікна?

Пилка раптом замовкла. Навіть через телефон Дарина відчула, як у батька прокинувся азарт людини, якій запропонували цікаве завдання.

— Продовжуй.

— Він вирішив, що раз я в декреті, то цілими днями обслуговуватиму його і його маму. Вона відпочиватиме, він відновлюватиме сили, а я, за його словами, однаково вдома сиджу.

У слухавці повисла щільна пауза. Потім Степан Васильович заговорив уже іншим тоном — діловим, зібраним, як перед початком ремонту, від якого не втече ніхто.

— Отже так, Дарино. Ми з матір’ю вже другий тиждень нудимося від надлишку енергії. Город перекопаний, банки закатані, сусідський кіт нас боїться без причини. Зараз передам слухавку твоїй мамі.

Почувся шерех, коротке сердите «дай сюди», і в розмову увірвалася Галина Петрівна — жінка, перед чиєю кухонною дисципліною капітулювали навіть найупертіші каструлі.

— Доню, я все чула, — сказала вона так бадьоро, що Дарина мимоволі всміхнулася. — Отже, у вас там пансіон з обслуговуванням? Прекрасно. Степане, кидай свою дошку, йди грій машину.

— Мамо, візьміть усе необхідне, — тихо попросила Дарина. — Татів великий ящик з інструментами теж. У нас, здається, плінтус відходить. І кран капає. А ти прихопи свої банки й ту машинку для капусти, що гуде, як трактор.

— Зрозуміла, мишко. Будемо.

Дарина вимкнула телефон, кілька секунд посиділа нерухомо, потім поклала долоню на живіт.

— Запам’ятовуй, малюче, — прошепотіла вона. — Заперечення не завжди треба відбивати одразу. Іноді їх треба правильно оформити…