Він вважав нормальним привезти свекруху в нашу квартиру, аж поки не почув, що мої батьки теж залишаються

Коли вона повернулася в коридор, Остап уже поглибив свій відпускний плацдарм. Він приніс зі спальні другу подушку, зручно підклав її під спину й увімкнув гру. На екрані миготіла заставка, з колонок долинала бадьора музика.

— Дарин! — гукнув він, не обертаючись. — Мама десь на шосту буде. Ти супчик якийсь зроби, тільки легкий. І котлетки парові. Їй жирного не можна.

— Звісно, любий, — озвалася Дарина з кухні голосом, солодким до липкості. — Як скажеш.

Вона відчинила холодильник, дістала твердий, мов цеглина, шмат м’яса й переклала його в найдальший куток, де він точно не встиг би розмерзнутися до вечері. Потім вона вийняла з шаф увесь кухонний реманент, який зазвичай ховала подалі: величезну качатницю з непідйомною кришкою, сковорідку без ручки, друшляк із хиткою ніжкою, стару тертку з характером. Усе це вона розставила на стільниці так, ніби готування ось-ось почнеться, але приречене вимагати героїзму.

Кузьма зіскочив із крісла, ліниво дійшов до миски й жалібно нявкнув.

— Ти маєш рацію, союзнику, — кивнула йому Дарина.

Вона взяла пакет із найдешевшим розсипчастим наповнювачем і, проходячи через передпокій, цілком випадково спіткнулася. Пакет вислизнув із рук, і дрібні гранули з веселим шерехом розлетілися по ламінату майже до самої вітальні.

— Що там знову? — невдоволено протягнув Остап.

Дарина сперлася плечем об одвірок і виразно притиснула долоню до попереку.

— Ой, Остапчику, пакет вислизнув. Я хотіла прибрати, але спину так смикнуло, що аж в очах потемніло. Лікарка ж попереджала: нахилятися мені не можна.

Остап поставив гру на паузу й визирнув із вітальні з обличчям людини, яку щойно відірвали від найважливішого заняття.

— Ну Дарино, ну як так? Мені тепер підмітати?

— Якщо тобі не важко. Я справді не можу нахилитися.

Він приніс віник, зітхнув так голосно, ніби саме зараз на його плечі лягла доля всього дому, і почав мести. Дарина стояла поруч, підтримуючи живіт, і вдячно кивала.

— Як добре, що ти у відпустці, — м’яко сказала вона. — Без тебе я б не впоралася.

Остап буркнув щось нерозбірливе й поспішив повернутися до дивана. Він іще не розумів, що віник був лише розминкою перед справжньою програмою відпочинку. Дарина ввімкнула воду в мийці для переконливого шуму, сіла на табурет, відкрила коробку й відкусила еклер. Крем виявився ніжним, солодким і цілком заслуженим…