Він знайшов наречену в лісі ледь живою… А її перші слова викрили страшну таємницю

Коли машини поїхали, Тарас знову сів на мотоцикл і повернувся до старої вільхи. Йому треба було побачити місце знахідки до того, як сонце висушить росу і чужі сліди стануть просто прим’ятою травою. Він зупинився на краю стежки, присів навпочіпки й довго розглядав землю.

Колії були широкі, важкі, з глибоким малюнком протектора. Не легковик і не міський паркетник — сюди заходив серйозний позашляховик. Машина розвернулася біля кущів і пішла в бік нижньої дороги. Біля ліщини на висоті плеча була зламана гілка; на світлій подряпині кори лишилися тонкі сліди темно-синьої фарби. Водій здавав назад незграбно, поспіхом, зачіпаючи бортом кущі.

Біля коріння сосни Тарас помітив недопалок. Довга тонка сигарета, на фільтрі — відбиток темно-червоної помади. Він не став брати її голими пальцями, дістав чисту ганчірку, обережно підняв знахідку й прибрав у пакет з-під запасної свічки.

— Оце, Василю, або донесеш куди треба, або я тебе сам за комір потягну, — пробурмотів він собі під ніс.

Він обвів поглядом місце, де вночі лежала Дарина. Прим’ята осока, сліди волочіння, холодна вода за два десятки кроків. Це не скидалося на викрадення заради викупу чи на чужу випадкову лють. Це скидалося на покарання. На страту, яку не довели до кінця чи то з розрахунку, чи то помилково…