Вона ховалася в лісі від переслідувачів і знайшла зниклий бізнес-джет. Сюрприз, який чекав на неї за дверима кабіни
Уже завтра вранці їм обом належав найважчий, вирішальний і останній бій за зневажену справедливість. І тепер вона абсолютно точно знала всім своїм серцем: поруч із цим надійним чоловіком їй більше зовсім нічого боятися в цьому житті. Втомлена від переживань, вона довірливо прихилилася головою до його міцного плеча, і розчулений Альоша здоровою рукою впевнено й ніжно обійняв її за талію.
Численна охорона біля парадного входу до просторої актової зали підприємства шанобливо й поважно кивнула молодому чоловікові, який підійшов до дверей, одразу впізнавши в ньому довіреного особистого юриста самого Барського. На його білу медичну перев’язь із масивним гіпсом сек’юріті подивилися лише з легким професійним співчуттям, так і не поставивши жодних зайвих запитань за інструкцією. Олексій пройшов усередину яскраво освітленого приміщення звичним, упевненим кроком господаря становища, а просто за його спиною, намагаючись поки не привертати до себе зайвої уваги натовпу, безшумно йшла перетворена Євдокія.
У своєму новому елегантному діловому костюмі, з гарно вкладеним волоссям і цілком спокійним, непроникним обличчям, зараз вона виглядала як повноправна західна бізнес-партнерка корпорації, а зовсім не як затравлена втікачка з далекої виправної колонії. У величезній, багато оздобленій залі стояв діловий, приглушений гул сотень голосів зібраних гостей і журналістів. На чолі довгого полірованого столу, неймовірно роздувшись від усвідомлення власної безмежної влади й значущості, сяючий Анатолій Барський саме закінчував свою пафосну вступну промову перед зібраними заможними інвесторами.
Стоячи біля мікрофона, він картинно й широко розводив руками в повітрі, солодко обіцяючи своїм партнерам захмарні фінансові прибутки й вічне економічне процвітання величезного комбінату під його мудрим одноосібним проводом. Випадково помітивши людей, що ввійшли до дверей, оратор бридливо й украй невдоволено скривився, після чого владним жестом указав запізнілому Олексієві на єдине вільне шкіряне крісло в першому ряду. «Ти неприпустимо запізнюєшся на такий важливий захід, Гвардецов», — роздратовано й гранично коротко кинув він у мікрофон на всю залу.
Але раптом його чіпкий, хазяйський погляд випадково ковзнув трохи далі, просто за широку спину свого молодого юриста. Приклеєна фальшива усмішка успішного бізнесмена миттю й неприродно повільно сповзла з обличчя Барського, а його рот якось жалюгідно й зовсім безглуздо прочинився в німому крику жаху. Промовець на довгу мить перелякано затнувся на півслові, ніби на власні очі побачив моторошний привид, що встав із могили, у сліпучому яскравому світлі студійних софітів.
«Я прийшов якраз вчасно, Анатолію Маркеловичу», — несподівано гучним, рівним і чудово поставленим голосом промовив на всю притихлу залу молодий юрист, виходячи на середину проходу. «Шановні панове, сьогодні я офіційно привів із собою справжню й єдину за правом законну спадкоємицю всієї величезної компанії «Північ-Ліс-Пром», Євдокію Іванівну Гершову! Усі ті гарні графіки й перспективи, які вам тут щойно розписував і представляв пан Барський, — це чистої води фікція й нахабна, кримінально карана спроба грандіозного шахрайства з чужими активами»….
