Вона ховалася в лісі від переслідувачів і знайшла зниклий бізнес-джет. Сюрприз, який чекав на неї за дверима кабіни
За ці метушливі дні врятована дівчина вже цілком звикла до зовсім нового, безпечного ритму свого міського життя. Одного дня, поки вона поралася на кухні й готувала смачний домашній обід, Олексій зосереджено сидів за столом, гортаючи новинну стрічку в телефоні. «Обов’язково подивися ось на це відео», — раптом напруженим голосом промовив він і плавно повернув яскравий екран смартфона просто до неї.
У професійно змонтованому короткому рекламному ролику, нещодавно викладеному на офіційному відеоканалі підприємства, її ненависний вітчим вальяжно стояв на тлі працюючих цехів. Перед об’єктивами численних камер одягнений у дорогий костюм бізнесмен виглядав гранично впевненим у собі, респектабельним і неймовірно владним господарем життя. Бадьорий голос диктора за кадром урочисто оголошував, що вже завтра на території комбінату відбудеться масштабна закрита зустріч із ключовими інвесторами, де буде зроблено історичну заяву про повну зміну структури власності.
«Цей нахаба хоче одним махом остаточно закрити давнє юридичне питання зі спірною спадщиною твого загиблого батька», — похмуро пояснив задумливий Олексій. «Уже завтра на цій пафосній презентації він збирається офіційно й публічно оголосити себе єдиним повноправним господарем усієї величезної корпорації». Почувши ці слова, зблідла Дуся фізично відчула, як від крижаної хвилі ненависті всередині в неї знову все болісно стиснулося.
На екрані ситий і задоволений Барський нахабно поводився так, ніби її, прямої й єдиної законної спадкоємиці величезного статку, взагалі ніколи на світі не існувало. Здавалося, він був абсолютно певен, що непокірна падчерка назавжди й безслідно згинула в тих далеких, непрохідних лісових болотах. «Скажи мені чесно, ми ж завтра обов’язково підемо на це збіговисько разом?» — твердим, не терплячим заперечень тоном спитала вона, дивлячись своєму рятівникові просто в очі.
«Тільки так і ніяк інакше», — відповів Олексій, дивлячись на свою супутницю гранично прямо, відкрито й абсолютно впевнено. «Зрозумій нарешті, я тепер не просто твій найнятий особистий юрист, Євдокіє Іванівно, від цієї самої миті я повністю за тебе відповідаю перед усіма». За ці кілька насичених днів, проведених у безпеці його теплої квартири, між двома зраненими людьми виникла та сама глибока, щира довіра, якої самотній дівчині так відчайдушно бракувало всі ці похмурі роки.
Альоша ніколи не дивився на свою гостю звисока чи як на якусь неповноцінну, зламану труднощами ущербну людину. Навпаки, він усіма силами дбайливо допомагав їй знову адаптуватися до нормального суспільства й завжди розмовляв із нею винятково на рівних, як із мудрою партнеркою. Ще напередодні цього вирішального дня він спеціально приніс для неї велику подарункову сумку з новим дорогим одягом, де акуратно лежали чудово пошиті елегантні штани й гарний строгий піджак.
«Запам’ятай раз і назавжди: ти справжня, повноправна господиня власного життя, а зовсім не якась там жалюгідна, забита лісова біженка», — з усмішкою сказав він тоді, вручаючи збентеженій дівчині цей розкішний подарунок. Змахнувши набіглу сльозу, Дуся рішуче підійшла до столу, де вже лежала акуратно зібрана, пухка пластикова папка з усіма необхідними обвинувальними документами. Це були ті самі, смертоносні для її ворога результати всіх додаткових незалежних експертиз, які напередодні таємно передав їм знайомий поліцейський.
«Ти ж розумієш, що зараз ризикуєш абсолютно всім своїм благополучним майбутнім і кар’єрою тільки через мене, Альошо», — з щемкою ніжністю в голосі тихо сказала вона. «А ти без вагань ризикувала власною свободою й життям, коли кілька днів уперто тягла моє непритомне тіло через гибле болото», — м’яко відповів він, підходячи до неї впритул. «Ми тепер одна нерозлучна команда», — додав хлопець, і дівчина фізично відчула, як від його сильного тіла йде приємне, заспокійливе тепло…
