Вона розірвала сукню офіціантки — і не чекала

Андрій ішов не поспішаючи. Темний костюм бездоганного крою ніяк не поєднувався зі звичною потертою курткою в Оксаниній пам’яті. Але вона майже не помічала одягу: знайоме обличчя раптом здавалося обличчям людини, якої вона раніше не знала. Тут, серед людей, які змусили її відчути себе зайвою, він рухався з цілковитою впевненістю. Не було помітно ні розгубленості, ні ніяковості перед дорогою обстановкою. Це був її Андрій, і водночас Оксана не розуміла, звідки взялася ця незвична для неї людина.

Не дійшовши до неї, він зупинився. Побачив розірваний шовк, опущені плечі, сльози, які вона стримувала з останніх сил. Звичне тепло зникло з його погляду.

— Що тут сталося?

Запитання прозвучало неголосно, але тиша донесла його до кожного. Карина озирнулася. Спершу здивувалася, потім упізнала того, хто ввійшов, і впевнений вираз на її обличчі розсипався.

— Андрію Сергійовичу…

Роман, почувши це звертання, зблід так різко, що Оксана мимоволі глянула на нього. Келих ледь не вислизнув у нього з пальців. Їй було незрозуміло все одразу: звідки Карина знає Андрія, чому його поява лякає Бондаренка і куди поділася звична простота людини, яка возила її на роботу й лагодила кран.

— То ти знайомий із цією офіціанткою, Андрію? — спитала Карина, намагаючись повернути голосові колишню зверхність.

Андрій перевів погляд на Карину і заговорив із холодністю, якої Оксана раніше не чула в його голосі: «Перед тобою жінка, яку я кохаю. За місяць вона стане моєю дружиною».

Гості разом зітхнули. Роман поспішив уперед і заговорив, запевняючи Андрія Сергійовича, що все, що сталося, — лише непорозуміння.

— Ось як ти це називаєш? — Андрій повернувся до нього. — Три роки твоя компанія орендує будівлю в моєї. Минулого кварталу ти стояв на межі банкрутства, і кредитну лінію тобі схвалив особисто я. А сьогодні тут, у моїй будівлі, перед моїми працівниками твоя подруга принижує жінку, яку я кохаю, а ти дозволяєш собі називати її прислугою.

Тишу розітнув шепіт. Гості перезиралися, у руках з’явилися телефони. Оксана чула кожне слово, але не могла скласти їх у зрозумілу картину. Його компанія. Будівля, що належить йому. Гроші, від яких залежить Роман. Усе це говорив Андрій — і все це суперечило тому, що вона про нього знала…