Вона вирішила влаштувати собі маленьке свято, однак поява гостя змусила її забути про все

З часом керівництво запропонувало Максиму очолити філію в невеликому тихому місті неподалік від колишнього місця роботи. На той момент від дня поранення минуло майже десять років — усе життя, що збереглося в його пам’яті. Гомінкі вулиці й безкінечна метушня давно втомлювали, тож можливість перебратися в спокійніше місце видалася бажаною.

Посада обіцяла надбавку до заробітку й водночас дозволяла за потреби швидко повертатися до великого міста. Максим вважав підвищення справедливим: він домігся популярності власними зусиллями, витримав тяжкі роки й приніс фірмі чимало прибутку. На новому місці потрібна була лише особлива обережність, бо в маленькому місті чутки поширювалися значно швидше.

Зовні філія виглядала як звичайна ремонтна служба. Працівники поділялися на дві групи. Одні справді збирали меблі, прибивали полиці, усували дрібні поломки й виконували інші домашні роботи. Інші виїжджали до жінок, яким потрібно було замінити чоловіка не біля шафи чи протікаючої труби, а в спальні. Відкрито про цей бік діяльності ніхто не говорив.

Саме послуги другої групи виявилися особливо затребуваними серед місцевих клієнток. Багато хто роками не чув доброго слова, не отримував чоловічої уваги й був готовий щедро платити за кілька годин тепла. Інформація передавалася лише між жінками, які вже знали правила. Щоб замовити особливий візит, слід було вимовити умовну фразу.

— Мені треба полагодити горище, — казала клієнтка, і черговий одразу розумів, якого майстра відправляти.

Система працювала без збоїв, зберігаючи зовнішню респектабельність фірми. Випадкова людина бачила лише ремонтників із ящиками інструментів, а посвячені знали прихований зміст невинного прохання. Постійних замовниць ставало дедалі більше, і філія швидко почала приносити прибуток…