Вона вирішила влаштувати собі маленьке свято, однак поява гостя змусила її забути про все

Він блукав незнайомими вулицями, намагався знайти хоча б тимчасову роботу й думав насамперед про те, де поїсти й переночувати. Велике місто жило своїм ритмом, байдуже до людини, яка не могла пояснити навіть самій собі, звідки прийшла. Єдиним доказом колишнього життя залишався шрам біля ока та натреноване тіло, що зберегло сліди армійської підготовки.

Випадкові відображення у вітринах щоразу дивували його. Він бачив молодого чоловіка, обличчя якого мало б бути знайомим, але сприймав його майже як стороннього. Іноді здавалося, що пам’ять ось-ось повернеться від запаху їжі, звуку кроків чи чиєїсь інтонації. Однак мить минала, і всередині знову залишалася безмовність. Так тяглися дні, схожі один на один.

Одного вечора його помітила на центральній вулиці незнайома жінка. Міцний, привабливий молодий чоловік із втомленим поглядом одразу привернув її увагу. Вона заговорила з ним, зрозуміла, наскільки скрутне його становище, і допомогла влаштуватися у фірму під вивіскою «Чоловік на годину».

Спочатку йшлося про звичайну роботу: полагодити кран, прикріпити полицю, замінити зламану деталь. Невдовзі з’ясувалося, що частина клієнток чекає від працівників не лише побутової допомоги. Фірма пропонувала самотнім жінкам послуги особистого характеру, обіцяючи разом із домашніми негараздами ненадовго позбавити їх і душевної порожнечі.

Пам’ять, як і раніше, не поверталася. Він знав лише, що брав участь у війні, і ця недомовленість надавала його образові особливої таємничості. У фірмі за ним закріпилося ім’я Максим, а клієнтки за впевненість, зовнішність і вміння подобатися почали жартома називати його Максимом Великим. Шрам не псував обличчя; навпаки, в очах багатьох жінок робив його ще мужнішим.

Нове ім’я спершу звучало незвично, але невдовзі стало єдиним, на яке він озивався. Максим не ставив запитань, якщо жінки воліли бачити в ньому загадкового героя, і не руйнував вигаданий ними образ. Що менше він говорив про себе, то більше вони домислювали. Ця чужа впевненість поступово передавалася йому самому, допомагаючи приховувати розгубленість людини без біографії.

Максим швидко став найзатребуванішим працівником. Клієнтки передавали його номер знайомим і з захватом обговорювали темперамент чоловіка, порівнюючи його невтомність із потужним робочим інструментом. Його запрошували до нічних закладів, заміських будинків і на курорти, щедро оплачуючи зустрічі. Для людини, яка ще недавно не знала, де роздобути вечерю, це життя виглядало майже неймовірним.

Сором за свою роботу він не відчував. Минулого, здатного засудити його, у пам’яті не існувало, а про далеке майбутнє Максим намагався не думати. Він жив від замовлення до замовлення й поступово звик до того, що увага, близькість і гроші стали частиною однієї послуги. У важкі часи попит лише зростав: сімейні труднощі й самотність приводили до фірми дедалі більше жінок.

За гроші йому вдалося отримати документи на ім’я Максима Коваля, хоча шлях цей був сумнівним. Після цього накопичених доходів вистачило, щоб купити квартиру у великому місті. Нове прізвище остаточно відділило його від невідомої людини, якою він колись був. Здавалося, тепер минуле не зможе вимагати відповіді.

І все ж уночі крізь сон іноді проступав жіночий голос: «Що б сказала мама?» Максим різко прокидався, хапаючись долонею за поранене око. Він не бачив обличчя цієї жінки й не розумів, чому це запитання відгукується таким сумом. Лише під ранок утома знову брала своє, а вдень потік роботи заглушав незрозумілий біль…