Вони КИНУЛИ ЇЇ в лісі й поїхали — не знаючи, ким вона була до вісімдесят дев’ятого

Глибокі продавлені важкими лісовозами колії скам’яніли на морозі, перетворившись на смертельно небезпечні пастки для будь-кого, хто ризикнув би йти тут пішки. Марина Кравчук ішла саме пішки, методично переступаючи через гострі гребені промерзлої землі. Годинник на її зап’ясті показував 15.00. Короткий зимовий день уже почав хилитися до заходу.

Небо наливалося важким свинцевим кольором, а температура невблаганно повзла вниз. Але Марина не збавляла темпу. Після замкнених дверей бараків і тремтячих губ фельдшера вона чітко розуміла — селище — це лише фасад.

Справжні відповіді лежали там, де система Корнієнка генерувала свої тіньові капітали. Ліс починався одразу за околицею, але до самої ділянки довелося йти майже три кілометри. Вітер доносив сюди їдкий, солодкуватий запах свіжоспиляної сосни, який змішувався із сизим димом вихлопів від двотактних двигунів.

Невдовзі до запахів додався звук. Спочатку це було глухе низьке гудіння, яке в міру наближення розпадалося на окремі складові. Надсадний рев важких дизельних моторів і пронизливий, ріжучий барабанні перетинки вереск ланцюгових пил, що вгризалися в живу деревину.

Марина зійшла з тракту й заглибилася в рятівну тінь уцілілих дерев на краю вирубки. Вона підкралася до межі лісосіки, сховавшись за величезним штабелем відбракованого гілля й суччя, і завмерла, оцінюючи картину, що відкрилася. Масштаб вирубки вражав.

Величезний простір лісу був виголений наголо, усіяний свіжими пеньками й переораний гусеницями трелювальних тракторів. Робота кипіла з шаленим, неприродним для звичайного державного ліспромгоспу темпом. Люди в темних ватниках рухалися злагоджено й швидко.

Три трактори тягли масивні хлисти до навантажувального майданчика, де працювали щелепні навантажувачі. Слідча Кравчук увімкнула свій внутрішній протокольний калькулятор. Вона професійно знала специфіку розслідування економічних злочинів на виробництві.

У нормальних умовах на будь-якій лісосіці має бути обліковець із планшетом. Кожна колода, кожен кубометр ділової деревини має бути обміряний, промаркований і суворо внесений до журналу. Жоден лісовоз не має права покинути ділянку без товарно-транспортної накладної, де вказано породу, клас, обсяг вантажу й пункт призначення.

Тут обліковця не було. Жодних планшетів, жодних бирок. Добірний, рівний кругляк вищого ґатунку вантажили просто в причепи чотирьох вантажівок, що чекали, у режимі безперервного конвеєра.

Марина примружилася крізь товсті лінзи окулярів, вдивляючись у задні борти важких вантажівок. Державні реєстраційні номери на причепах були відсутні. На двох машинах їх було фізично скручено, на решті — наглухо замазано густим шаром солідолу навпіл із брудом.

Це був чистий, нічим не прикритий кримінал гігантських масштабів. Ліс ішов наліво, ешелонами, за необліковану готівкову валюту. Марина швидко прикинула обсяги.

Одна вантажівка з причепом-розпуском брала близько 20 кубометрів. Чотири машини — це 80 кубів за один рейс. Кілька рейсів на день.

В умовах зруйнованої економіки 1992 року, коли за кубометр доброго лісу перекупники за кордоном платили твердою валютою, ця брудна промерзла ділянка була золотою жилою. Справжньою скарбницею майора Корнієнка. Тепер вісім трупів робітників за чотири роки набували абсолютної залізобетонної логіки.

Це не були випадкові жертви порушень техніки безпеки. Система Корнієнка усувала свідків. Тих, хто ставив зайві запитання про невиплачену зарплату.

Тих, хто намагався бунтувати. Тих, хто випадково побачив, куди йдуть нічні склади з деревиною. Павло Бондаренко, який загинув лише три тижні тому, працював саме тут.

Марина згадала кривий відчайдушний почерк анонімки. Якщо Павло зрозумів схему й спробував зібрати докази, щоб вирватися із селища, він підписав собі смертний вирок. Але які саме документи чи записи він намагався винести з цієї мертвої ділянки перед тим, як на нього випадково впав стовбур сосни? Це запитання гострим цвяхом засіло в свідомості слідчої.

Марина зробила крок з-за укриття. Їй треба було зафіксувати будь-які ідентифікаційні ознаки техніки. Інвентарні номери на дверцятах кабін, особливі прикмети навантажувачів, обличчя водіїв.

Вона розуміла ризик. Але професійний інстинкт вимагав зібрати максимум фактури, поки система не приховала сліди. Вона встигла зробити рівно п’ять кроків по втоптаному снігу, коли звук кроків за спиною змусив її зупинитися.

«Заблукала, матусю?» Голос був хрипкий, низький і абсолютно недобрий. Марина повільно обернулася.

Перед нею стояв чоловік років сорока п’яти, одягнений у стьобану робочу куртку, розстебнуту на широких грудях, попри лютий мороз. У нього була важка бичача потилиця, обвітрене червоне обличчя з глибокими шрамами від віспи й холодні вицвілі очі людини, звиклої бити першою. На правій кисті, що стискала товстий дерев’яний держак мірної вилки, синіла стара розпливчаста наколка.

Бригадир Тарас Гринчук. Права рука майора Корнієнка на лісосіці. Виконавець найбруднішої роботи…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇