Вони вирішили залякати медсестру, але надто пізно дізналися, хто зовсім поруч

Наглядач попередив прямо: після такої зустрічі адміністрація відкриє справу, а чотири місяці до звільнення перетворяться на роки. Артем відповів, що наслідки розуміє й відступати не збирається. Тоді Сивий погодився. Сорок сьома камера в дальньому крилі пустувала; туди зазвичай поміщали порушників перед відправленням до ізолятора. Віктор пообіцяв домовитися так, щоб близько десятої вечора чергові на пів години перестали чути й бачити те, що відбуватиметься. За внутрішніми правилами Шило й Бик самі заслужили покарання, посягнувши на честь доньки людини, яка загинула заради Граніта.

Повернувшись до барака, Савченко ліг і заплющив очі. До вечері лишалося кілька годин. Він не розпалював у собі люті, навпаки — методично заспокоювався. Йому треба було контролювати кожен удар, щоб не перейти межу й не позбавити чоловіків життя. Метою було покарання, а не вбивство. Артем уявляв тісну камеру, відстань до стін і можливу реакцію противників. Він був старший за обох, зате мав досвід десятків бійок і перевагу раптовості. Шило й Бик прийдуть самовпевненими й зрозуміють небезпеку надто пізно.

Вечір тягнувся повільно. На вечерю дали гречану кашу з невеликим шматком тушкованого м’яса й теплий чай. Граніт їв рівно, не поспішаючи. За два столи Шило сміявся з чергової історії Бика. Вони були певні, що колонія поступово визнає їхній вплив. Близько пів на десяту до Дениса підійшла людина Сивого й тихо передала, що авторитети хочуть обговорити з ним і Кирилом вигідну справу. Шило насторожився лише на секунду, потім задоволено всміхнувся. Нарешті, вирішив він, місцеві оцінили їхню силу.

Бик підвівся слідом. Обоє пішли за посланцем довгими коридорами п’ятого корпусу. Вони перемовлялися пошепки й будували здогади про доручення, не помічаючи, що супровідник стає дедалі мовчазнішим. Біля дальніх сходів він зупинився, вказав на прочинені металеві двері й сказав чекати всередині. Сорок сьома камера зустріла їх сирістю й напівтемрявою. Меблів майже не було, вузьке вікно закривала решітка. Посеред приміщення стояв сивий чоловік, повернувшись до входу спиною й заклавши руки за пояс.

Почувши кроки, Артем повільно обернувся. Шило впізнав старого ув’язненого, якого зустрічав у дворі, й насупився. Він очікував побачити Сивого або іншу впливову людину, а натомість виявив мовчазного пенсіонера зі швейного цеху. Бик теж зупинився в подиві. Посланець тим часом зник, залишивши двері незамкненими. Денис спитав, чи це Савченко викликав їх. У голосі звучала насмішка. Граніт не відповів одразу, змушуючи чоловіків відчути тишу й холод камери.

Потім він назвав ім’я Марини Романівни й запитав, чи пам’ятають вони вчорашній візит. Шило знизав плечима: медсестра як медсестра, трохи надто горда. Бик усміхнувся й додав, що жодних правил вони не порушували. Артем ступив уперед. Він говорив тихо, але кожне слово звучало виразно. Дівчина, яку вони хапали брудними руками, була донькою його найближчого друга. Ця людина двадцять шість років тому врятувала Гранітові життя й померла в нього на руках.

Савченко розповів про клятву, дану на засніженій дорозі й повторену над могилою. Марина стала для нього рідною. Загроза їй була загрозою його власній сім’ї. Усмішка поступово зникла з обличчя Шила. Бик перестав удавати нудьгу й швидко подивився на двері. Вони вперше поєднали ім’я Граніта з історіями, які чули від старожилів, і зрозуміли, чому ніхто не реагував на їхнє зневажливе вітання. Старий перед ними виявився тим самим законником, чиє слово в колонії вважалося остаточним.

Ще кілька хвилин тому Денис збирався розмовляти з літнім ув’язненим зверхньо. Тепер він згадував уривки історій про Граніта: про його статус, старі строки й людей, готових виконати одне коротке доручення. Кирило зрозумів зміну з обличчя приятеля. Впевненість обох трималася на припущенні, що за медсестрою ніхто не стоїть. Виявилося, вони обрали єдину жінку в усій колонії, дотик до якої старий законник сприйме як удар по власній сім’ї. Навіть незнання не могло правити за виправдання — вони свідомо принижували ту, кого вважали беззахисною.

Денис заговорив поспіхом. Він запевняв, що вони не знали про родинний зв’язок, нікого не збиралися кривдити й просто невдало пожартували. Кирило підтримав його, називаючи розмову в кабінеті непорозумінням. Артем нагадав, як Шило тримав Марину за руку, як Бик перекривав вихід і як обидва обіцяли її зламати. Чоловіки почали відступати. У цей момент важкі двері за їхніми спинами зачинилися, а зовні виразно повернувся ключ. Шлях зник. Коли вони знову подивилися на Граніта, той стояв уже зовсім близько…