Вони вирішили залякати медсестру, але надто пізно дізналися, хто зовсім поруч

Увечері Артем лежав на нарах і не міг заснути. Він нічого не знав про те, що сталося. Застуда відступала, ліки допомогли, а думки були зайняті свободою. У напівтемному бараці хропіли люди, хтось кашляв, за стіною час від часу грюкали двері. Граніт уявляв дорогу до моря, тепле повітря й квартиру без ґрат. Він думав, чи погодиться Марина поїхати разом із ним, чи волітиме лишитися біля роботи. Будь-який її вибір він збирався прийняти. Головне, щоб дівчині більше не доводилося ходити через тюремне подвір’я.

Шістнадцяте березня припало на суботу. Вранці Савченко сходив у душ, виправ робу й повісив її сушитися. На обід видали в’язку кашу, чорний хліб і слабкий чай. Артем сів за дальній стіл, бажаючи поїсти на самоті. Неподалік влаштувалися Шило, Бик і кілька молодих ув’язнених, яким подобалося крутитися поруч із самозваними авторитетами. Компанія говорила голосно, сміялася й не стежила за тим, хто може почути. Граніт не дослухався, доки не пролунало ім’я Марини Романівни.

Шило розповідав, як медсестра вдавала з себе неприступну і як він тримав її за руку. Він обіцяв, що скоро «зламає» вперту. Бик жував хліб і підтакував, запевняючи, що жінці просто потрібен жорсткий підхід. Їхні слухачі зареготали. Денис додав, що наступного разу вона сама зрозуміє, з ким вигідніше дружити. Алюмінієва ложка в руці Артема завмерла над мискою. Обличчя лишилося непорушним, однак усередині ніби обірвалася натягнута струна. Кожне слово він почув виразно й запам’ятав.

Савченко повільно опустив ложку, доїв порцію й відніс посуд. Ніхто за сусіднім столом не помітив зміни. Лише старий ув’язнений біля виходу глянув на Граніта й одразу відвів очі: вираз його обличчя став надто спокійним. Повернувшись до барака, Артем сів на край нар і закурив. Їдкий дим заповнював легені, а в пам’яті повторювалися слова про зап’ясток Марини й обіцянка її зламати. Він уявляв, що дівчина пережила в закритому кабінеті і чому нічого йому не сказала.

Рішення виникло без вагань. Чотири місяці до виходу, плани на море, тиха робота — все миттєво втратило значення. Двадцять шість років тому Роман, уже стікаючи кров’ю, попросив захищати доньку. Артем поклявся життям і не встановлював для цього слова строку давності. Якщо тепер промовчати заради власної свободи, клятва перетвориться на порожній звук. Граніт не збирався вбивати Шила й Бика, але хотів позбавити їх упевненості, що дотик до Марини лишиться безкарним. Вони мали запам’ятати урок назавжди.

Докуривши до фільтра, він розтер недопалок підошвою й попрямував до третього барака. Місцевим наглядачем був Віктор Галайда на прізвисько Сивий — сорокашестирічний чоловік, який відбував третій великий строк. Він користувався впливом, умів домовлятися з людьми всередині установи й щиро поважав Граніта. Сивий займав окремий куток і зазвичай перебував в оточенні кількох наближених. Коли Артем з’явився, Віктор грав у карти. Одного погляду вистачило, щоб він відправив партнерів прогулятися й звільнив місце навпроти.

Граніт сказав, що розмова стосується Шила й Бика. Напередодні вони замкнулися з медсестрою, хапали її руками й погрожували. Сьогодні хвалилися, що продовжать. Сивий насупився й спитав, чи дійшло до найгіршого. Артем відповів заперечно, але підкреслив: наміри були ясні. Віктор якийсь час мовчав, а потім прямо спитав, ким ця жінка доводиться Савченкові. Заради звичайної працівниці старий законник не став би ризикувати близьким звільненням, і наглядач хотів розуміти справжню причину.

Артем не відвів погляду. Він розповів про Романа Дорошенка, лісову засідку й останнє прохання вмираючого друга. Марина була його рідною донькою, а для Граніта — єдиною близькою людиною. Над могилою він пообіцяв оберігати дівчинку будь-якою ціною. Сивий слухав не перебиваючи. Тепер усе стало на свої місця: рідкісні відвідини медблоку, мовчазна увага Савченка, його готовність забути про власну свободу. Віктор повільно кивнув, визнаючи право друга на відповідь.

Зізнання давалося Артемові важче, ніж будь-яка розповідь про злочин. Назвавши Марину донькою, він відкривав Сивому єдине вразливе місце. Але без правди просити допомоги було б нечесно. Віктор не став уточнювати, чому Граніт приховував зв’язок стільки років. Він лише спитав, чи знає дівчина про покарання, що готується. Савченко похитав головою: Марина спробувала б його зупинити. У цій відповіді Сивий почув не бажання розпоряджатися її долею, а страх, що донька знову пожертвує собою заради людини, яка має її захищати.

Гранітові потрібна була закрита зустріч без свідків. Він хотів отримати порожню камеру й не більше пів години, протягом яких охорона не втручатиметься. Зробити це слід було того ж вечора. Сивий знову подивився на нього, вже не як на авторитета, а як на людину, що свідомо йде до нового строку. Відповідь Віктора мала визначити, чи відбудеться розплата…