Ворон наблизився до малюка так обережно, що довколишні не одразу зрозуміли її наміри..

У цій історії не було гучного дива, що вимагало б подиву. Було інше — тихе, буденне й від того особливо справжнє.

Дикий птах не став річчю, не перетворився на прикрасу дому, не втратив обережності й незалежності. Він лише дозволив маленькому хлопчикові посісти місце поруч із собою, а родина навчилася приймати цей зв’язок без бажання розкласти його на причини.

Іноді найважливіше починається не з великого вчинку, а з ледь помітного рішення нахилитися до того, хто вже майже не може попросити про допомогу.

Для Тимка, його батьків і Гната цей вибір став не завершеним епізодом минулого, а чимось, що продовжувало жити в кожному поверненні птаха, в кожному його спокійному погляді, в кожному постукуванні по склу.

І щоразу, коли чорний ворон знову з’являвся поруч, дім приймав це без гучних слів — як тихий дарунок, який не можна втримати силою, але можна заслужити бережністю.