Вовчиця 3 ночі приходила до однієї могили й розривала землю. Лісник не витримав і прийшов

Цього разу вовченя майже не рухалося. Богдан обережно підчепив його під груди й витяг до себе. Разом із ним назовні посипалася земля, дрібне каміння і щось м’яке, важке, уже холодне.

Він опустив погляд і побачив друге дитинча. Те було мертве. Невеликий сірий клубочок, увесь у липкій глині, з притиснутим вухом і заплющеними очима.

Мабуть, склепіння ходу вдарило його першим, коли копали могилу. Або пізніше, коли земля почала осідати. Богдан навіть не зрозумів, чому це вдарило сильніше, ніж усе інше за ніч.

Може, тому, що тепер стало ясно, навіщо вовчиця поверталася знову й знову. Вона не просто не могла дістатися. Вона чула, що одне дитинча ще живе, а друге лишилося поруч, у землі.

І піти вона не мала права. Вовчиця підійшла майже впритул. Богдан підняв живе вовченя.

Те було менше за перше, зовсім мокре, злипле, з тремтливим животом. Воно роззявляло рота, але навіть пищати вже не могло. «Давай», — хрипко сказав Богдан і простягнув його вперед.

Вовчиця взяла дитинча м’яко, обережно. Потім відступила на крок, поклала його на землю й повернулася до ями. Не до живого — до мертвого.

Вона ткнулася носом у сірий мокрий клубочок, завмерла, не рухаючись. Потім підвела голову й подивилася на Богдана. У нього пересохло в роті.

Він повільно зняв із шиї вовняний шарф, той самий старий, який мати колись сама йому зв’язала, і підклав під мертве вовченя. Не від жалю навіть. Радше від якоїсь важкої ніяковості перед цією ніччю, перед землею, перед звіром, перед матір’ю під дошками.

Обережно загорнув маленьке тільце й поклав поруч. Вовчиця підхопила спершу живе, потім повернулася. Довго стояла над згортком, ніби принюхувалася до шерсті й людського запаху, і тільки після цього дуже дбайливо взяла й його.

Вона не втекла одразу. Згорток із мертвим вовченям висів у неї в зубах. Живе лежало між лапами, слабо ворушачись.

Вовчиця підвела очі на могилу, потім на Богдана й повільно, майже непомітно, хитнула мордою в бік лісу. Туди, де починався темний спуск до яру. Богдан не знав, що саме в цю мить змусило його піти за нею…👉Продовження, натисніть на кнопку «Вперед» під рекламою👇👇👇