Випадкова знахідка на кладовищі змусила могильників зупинити роботу й покликати свідків

— Ну от, ще трохи — і можна вважати, що відбулися, — сказав Денис, уперше за ранок повеселішавши. — А там, може, й про премію не забудуть.

— Мріяти не шкідливо, — хмикнув Єгор.

Денис спустився вниз, щоб перевірити глибину. На дні було сиро й прохолодно. Він побачив край старої труни — тієї самої, до якої мали підпоховати Марію. Обережно прикинув, виміряв відстань до майбутнього місця нової труни, ще кілька разів ударив лопатою.

І раптом метал із сухим, неприємним дзвоном натрапив на щось тверде.

Звук виявився таким різким, ніби десь поруч рипнула стара кришка. Денис від несподіванки відскочив, ледь не випустивши лопату, і зі спритністю, якої сам від себе не чекав, вибрався з ями.

— Що там? — спитав Єгор.

Денис мовчки дивився вниз. Обличчя в нього зблідло.

Він не любив зізнаватися у власному страху, але мертвих боявся з дитинства. Робота не позбавила його цього відчуття, лише навчила ховати його глибше. Та зараз страх піднявся зсередини, холодний, липкий, і стиснув горло.

Єгор, навпаки, раптом став рішучим. Він стрибнув у яму, пригнувся, розгріб землю руками й за кілька секунд виліз назад. Дихав він важко, очі округлилися так, ніби він побачив щось таке, чого не міг пояснити.

— Денисе… там… — видавив він.

— Ну? Кажи вже, — Денис відчув, як у нього тремтять коліна.

— Там ще одна труна. Маленька. Дитяча, мабуть.

— Дитяча? — Денис ковтнув слину.

— Кришка майже відійшла… А всередині…

Єгор запнувся. Денисові здалося, що ще мить — і він сам зірветься з місця, побіжить геть від цієї ями, від пам’ятника, від усього кладовища.

— Що всередині? — майже прошепотів він.

— Жодних останків, — тихо сказав Єгор. — Там лялька. Стара, майже розсипана. Дитяча лялька.

Денис кілька секунд не розумів сенсу почутого. Потім повільно почухав потилицю.

— Зачекай. Як це — немає останків? Навіщо тоді ховати ляльку?